Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й., суддів Слинька С. С., Суржка А. В., за участю прокурора Чорної І. С.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 18 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2012 року.

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2012 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останнього разу

29 грудня 2008 року Світловодським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 510 грн (штраф не сплачено),

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК

України - на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 4 роки.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно із цим вироком ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 01 серпня 2012 року приблизно о 12:00 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння проник на територію домоволодіння АДРЕСА_1, звідки викрав металеву драбину, заподіявши ОСОБА_7 матеріальної шкоди на суму 150 грн.

Крім того, ОСОБА_6 05 серпня 2012 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на території тимчасової стоянки автомобільного транспорту, розташованої на узбіччі перехрестя вулиць Б. Хмельницького та Комсомольської у м. Світловодську Кіровоградської області, викрав із причепу чуже майно - металеву кришку. При цьому, в той час, коли він вже залишав місце злочину, його побачила ОСОБА_9, яка попрохала ОСОБА_6 повернути викрадене майно на місце. Однак ОСОБА_6, чітко усвідомлюючи, що його дії були викриті, відмовився припинити викрадення, та відкрито заволодів викраденим майном, спричинивши ТОВ "Шар" матеріальної шкоди на суму 126 грн.

Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 грудня 2012 року вказаний вирок міськрайонного суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено покарання: за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

У касаційній скарзі захисник просить оскаржуваний вирок скасувати, а справу направити на нове розслідування. При цьому він посилається на те, що дії його підзахисного були кваліфіковано неправильно, в ході досудового слідства було порушено право ОСОБА_6 на захист і останньому було призначено надто суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка вважала оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні скарги необхідно відмовити.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для зміни або скасування судових рішень є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Твердження захисника про неправильну кваліфікацію дій його підзахисного за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки за епізодом 05 серпня

2012 року ОСОБА_6 вчинив не відкрите, а таємне викрадення чужого майна, є безпідставними.

З огляду на положення кримінального закону розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий чи стороння особа характер вчинюваних винною особою дій. При цьому, дії розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Як убачається з показань засудженого та показань свідка

ОСОБА_9, які вона давала в ході досудового слідства, остання бачила ОСОБА_6 з викраденою залізною кришкою, коли той рухався з місця вчинення злочинного діяння, та сказала йому повернути чуже майно на місце, однак засуджений відмовився виконати її вимогу та пішов з викраденим майном.

Таким чином, ОСОБА_6, усвідомлюючи, що його злочинні дії були викриті, не припинив їх, а довів свій умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, до кінця, незважаючи на вимоги свідка повернути викрадене на місце.

Отже, дії ОСОБА_6 за цим епізодом були кваліфіковані правильно за ч. 2 ст. 186 КК України як повторне відкрите викрадення чужого майна.

Також не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи і доводи захисника про істотні порушення процесуального закону чи порушення права ОСОБА_6 на захист під час провадження досудового слідства.

Так, в ході досудового слідства ОСОБА_6 двічі як підозрюваному та обвинуваченому роз'яснювалось його право на захист, у тому числі і положення ст. 47 КПК України 1960 року, яка встановлює порядок запрошення чи призначення захисника, однак засуджений від участі останнього у справі відмовлявся.

Також, незважаючи на те, що ОСОБА_6 з постановою про призначення товарознавчої експертизи ознайомився вже після її проведення, одночасно з висновком експерта, своїх зауважень щодо її змісту він не висловлював і не заявляв жодних клопотань про проведення додаткової товарознавчої експертизи. Крім того, таке порушення не є істотним та не тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Про те, що ОСОБА_6 вчиняв злочини у стані алкогольного сп'яніння, він сам вказував в ході досудового і судового слідства та визнавав пред'явлене йому обвинувачення у повному обсязі.

Призначене ОСОБА_10 судом покарання повністю відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Беручи до уваги кількість епізодів злочинних діянь, конкретні обставини справи та дані, що характеризують особу ОСОБА_6, який будучи неодноразово судимим, маючи непогашену судимість, вчинив нові злочини, апеляційний суд дійшов вірного висновку про безпідставність застосування положень ст. 75 КК України при постановлені вироку щодо нього, оскільки матеріали справи не містять даних, які б свідчили про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 грудня

2012 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.