Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Торезького міського суду Донецької області від 12 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 3 квітня 2012 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останнього разу 11.02.2009 року Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області за ч. 1 ст. 15 і ч. 2 ст. 289 КК, ч. 3 ст. 185 КК на підставі частин 1, 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років два місяці, засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення полі на строк п'ять років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК ОСОБА_1 частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Червоногвардійського районного суду м. Макіївки визначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією належного йому майна.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.

За обставин викладених у вироку ОСОБА_1 визнано винуватим у незаконному заволодінні транспортним засобом вчиненому повторно.

Так, 22 серпня 2011 року близько 15-ї год. 30 хв. ОСОБА_1 біля буд. 78 по вул. Сизранцева у м. Торез, підійшов до автомобіля ГАЗ 31029 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), належного ОСОБА_2, за допомогою ножиць відкрив замок дверей, проник до салону, завів двигун та, керуючи указаним транспортним засобом, втік з місця події. У подальшому близько 16-ї год. 40 хв. був затриманий працівниками міліції.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 3 квітня 2012 року вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, надмірну суворість призначеного покарання, просить змінити судові рішення та пом'якшити захід примусу, застосувавши положення ст. 69 КК. Вважає порушеним право на захист, оскільки місцевий суд не роз'яснив належно наслідків розгляду справи в порядку, передбаченому ст. 299 КПК 1960 року, а її апеляційний перегляд відбувся без участі засудженого. Крім того покликається, що суд не врахував повною мірою ряду обставин, які пом'якшують покарання, тому визначив його занадто суворим і несправедливим.

Про час і місце розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники процесу були належним чином повідомлені, при цьому вони не повідомили Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання брати участь у розгляді справи. Клопотань про доставку від засудженого ОСОБА_1 не надходило.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені в касаційній скарзі, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 289 КК, засудженим у касаційній скарзі не оспорюються.

Призначаючи покарання суд, поряд із ступенем тяжкості вчиненого злочину врахував конкретні обставини цього діяння, його наслідки. Досліджуючи дані про особу винного суд установив, що ОСОБА_1 характеризується посередньо, на обліку у психіатра і нарколога не перебуває. Також узяв до уваги вік засудженого, стан його здоров'я та ставлення до вчиненого. При цьому визнав щире каяття ОСОБА_1 пом'якшуючою покарання обставиною та зважив на відсутність обставин протилежного змісту. Разом із тим суд врахував, що злочин засудженим вчинено під час відбування покарання за іншим вироком.

З огляду на все це суд призначив ОСОБА_1 покарання у межах мінімального строку, визначеного в санкції ч. 2 ст. 289 КК.

Крім того, зважаючи на вище вказані обставини, суд призначаючи покарання за сукупністю вироків, визнав можливим застосувати принцип часткового складання покарань та приєднав мінімально можливий розмір невідбутого покарання.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Отже судом вимоги статей 50, 65 КК України дотримано. Підстав до застосування ст. 69 КК України не встановлено.

Ураховуючи викладене, твердження у скарзі засудженого про призначення надмірно суворого покарання не можна визнати прийнятними.

Під час перевірки справи в порядку апеляційного провадження суд ретельно з'ясував усі доводи апеляції засудженого з питань покарання, які за змістом та суттю аналогічні тим, що зазначені в касаційній скарзі, й мотивовано відмовив в її задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а звідси - достатніми, доводи касаційної скарги про скасування ухвали апеляційного суду на зазначених у ній підставах.

Твердження у скарзі засудженого ОСОБА_1 про порушення його права на захист не зайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Згідно з протоколом судового засідання, на який заперечень немає, засудженому роз'яснювались порядок та наслідки розгляду справи відповідно до ст. 299 КПК 1960 року. У протоколі зафіксовано позицію засудженого про його розуміння втрати ним права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, а також вказано про відсутність у нього сумнівів щодо вказаної позиції.

ОСОБА_1 про своє бажання брати участь в судовому засіданні апеляційної інстанції не сповіщав, клопотань з цього приводу від нього не находило. Отже правових підстав, передбачених ст. 358 КПК 1960 року, для його обов'язкового виклику не було. Під час апеляційного розгляду справи судом дотримано вимоги глави 30 КПК (1001-05) 1960 року, у справі не міститься даних які б свідчили про протилежне.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Торезького міського суду Донецької області від 12 січня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 3 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.