Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-суддіЗубара В.В., суддів Матієк Т.В., Романець Л.А., за участю прокурора Сенюк В.О., потерпілого ОСОБА_5, захисника ОСОБА_6,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2013 року щодо ОСОБА_7

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Як встановив суд, 29 травня 2012 року приблизно о 19:55 ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Opel Vectra", державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по проїзній частині проспекту Бажана зі сторони Харківської площі у напрямку Південного шляхопроводу в м. Києві, за обставин, встановлених судом і детально наведених у вироку, порушив п.п. 1.5, 2.3, 2.9, 10.1, 12.1,12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) і допустив зіткнення з автомобілем "Renault Magnum 430", державний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом під керуванням ОСОБА_8 У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Opel Vectra" ОСОБА_9 загинула на місці пригоди.

Вироком Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2013 року апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну вироку суду апеляційної інстанції та звільнення засудженого від відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Зазначає, що місцевий суд при прийнятті рішення про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням належним чином дослідив усі обставини справи та дані про особу засудженого і прийняв обґрунтоване рішення. У той же час суд апеляційної інстанції при постановленні свого вироку не навів обґрунтованих мотивів, з яких вважав призначене місцевим судом основне покарання з звільненням від відбування з випробуванням неправильним.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника і потерпілого, які підтримали скаргу, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Доводи захисника про неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону колегія суддів вважає слушними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При скасуванні вироку районного суду в частині призначеного покарання суд апеляційної інстанції послався на те, що суд першої інстанції не врахував характер та мотиви допущених засудженим порушень правил дорожнього руху та його ставлення до цих порушень. Крім того, апеляційний суд стверджував про неналежне врахування при призначенні покарання місцевим судом тієї обставини, що злочин вчинено у стані алкогольного сп'яніння.

Разом із тим, з такою позицією суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, а тому вирок суду апеляційного суду підлягає зміні на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року.

Як убачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про можливість звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, місцевий суд урахував ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ним злочину у сфері безпеки руху, конкретні обставини скоєного, дані про особу ОСОБА_7, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та давав правдиві й послідовні показання, чим активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому, що є обставинами, які пом'якшують покарання. Обставиною, що обтяжує покарання, місцевий суд визнав і врахував вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Тобто, цей суд урахував тяжкість вчиненого злочину та обставину, що обтяжує покарання, на що вказував прокурор в апеляції.

Інших доводів апеляція прокурора не містить.

Попри наведене, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 365 КПК України 1960 року вийшов за межі доводів, які наводив прокурор в апеляції.

З огляду на допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, враховуючи конкретні обставини справи, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що засуджений за місцем проживання та місцем роботи характеризується виключно позитивно, моє на утриманні двох малолітніх дітей, працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин з необережності, сам постраждав від злочину, потерпілому ОСОБА_10 відшкодовано матеріальну і моральну шкоду, будь-яких претензій він до засудженого немає.

У судовому засіданні касаційної інстанції потерпілий ОСОБА_10 підтвердив вказані обставини, просив вирок апеляційного суду змінити, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Окрім того, в матеріалах справи міститься заява матері ОСОБА_9 ОСОБА_11 про те, що на досудовому слідстві їй було відшкодовано матеріальну шкоду, претензій до ОСОБА_7 вона немає.

Вказані обставини в їх сукупності дають підстави для звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням максимального іспитового строку.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 17 січня 2013 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Вважати ОСОБА_7 засудженим цим судом за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Запобіжний захід, обраний апеляційний судом ОСОБА_7 у виді взяття під варту, - скасувати, звільнити його з-під варти негайно.