Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 серпня 2012 року.

Вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 7 червня 2012 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладено обов'язки, передбачені пунктами 2 - 4 ч.1 ст. 76 КК.

Постановлено стягнути із засудженого у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_1 70 000 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1 758 грн на проведення експертиз.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 серпня 2012 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 14-ї год. 20 хв., керуючи автомобілем ВАЗ-211440 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), рухаючись по вул. Київській м. Вознесенська, порушив пункти 2.3 "б", 1.10, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , здійснюючи маневр виїзду на зустрічну смугу руху з метою обгону попутного автомобіля, допустив неконтрольований занос транспортного засобу, виїхав на узбіччя зустрічної смуги дорожнього руху, з подальшим з'їздом у кювет, де вчинив наїзд на ОСОБА_3, у результаті чого потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці пригоди.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що апеляційний суд безпідставно прийняв до уваги часткове відшкодування засудженим моральної шкоди. Крім того, вказує про помилковість висновку щодо наявності на утримання засудженого двох неповнолітніх дітей.

На касаційну скаргу потерпілої захисником засудженого ОСОБА_4 подано заперечення, в якому він, покликаючись на безпідставність заявлених касаційних вимог та законність судових рішень, просить їх залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про законність ухвали апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК є правильними й у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Визначаючи покарання, суд урахував, що вчинений засудженим злочин відноситься до категорії тяжких. Поряд із цим прийняв до уваги, що за формою вини указане діяння є необережним, ОСОБА_2 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, упродовж всього слідства визнавав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно частково відшкодував завдану шкоду, поніс витрати на поховання. Також, зважив суд на думку потерпілого ОСОБА_5, який просив не позбавляти волі засудженого.

З огляду на все це, суд обрав ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, яке за своїм видом та розміром є справедливим та відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Водночас, ураховуючи конкретні обставини справи, відсутність даних, які б негативно характеризували засудженого до вчиненого, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення ОСОБА_2 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням протягом максимального іспитового строку.

Не погоджуючись з вироком суду потерпіла ОСОБА_1 подала апеляцію, в якій вказувала про м'якість призначеного засудженому покарання. Під час перевірки справи в апеляційному порядку суд ретельно з'ясував усі доводи апеляцій потерпілої, які за змістом і суттю переважно аналогічні тим, що зазначені в касаційній скарзі, й мотивовано відмовив в їх задоволенні, навівши основні аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи.

Зважаючи на наявність у матеріалах справи документів, що підтверджують витрати ОСОБА_2 на поховання ОСОБА_3, перерахунок засудженим на користь потерпілої коштів у рахунок часткового відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд умотивовано не погодився із доводами останньої щодо м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання через несплату в повному обсязі моральної шкоди. Крім того питання, пов'язані із цивільним позовом, який судом було задоволено, може бути вирішене в порядку виконання вироку. Тому це не є підставою для зміни порядку відбування визначеного судом заходу примусу.

За матеріалами справи та відповідно до вироку засуджений ОСОБА_2 має двох повнолітніх дітей, що було враховано місцевим судом при призначенні покарання й не заперечується в касаційній скарзі.

Апеляційний суд ревізуючи рішення суду першої інстанції допустив технічну помилку, вказавши про наявність на утриманні у засудженого двох неповнолітній дітей. Однак, згідно з положеннями статей 370, 377, 398 КПК 1960 року зазначену помилку не можна визнати таким порушенням, що безумовно вплинуло на правильність висновків суду і тягне за собою скасування оскаржуваної ухвали.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а звідси - достатніми, доводи касаційної скарги про скасування ухвали апеляційного суду із зазначених у ній підстав.

Аргументів щодо неправильного застосування кримінального закону, який регулює порядок відбування покарання, у касаційній скарзі потерпілої не міститься.

Неправильного застосування норм матеріального права, істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування ухвали апеляційного суду не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 серпня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - без задоволення.