Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Кравченка С.І. та Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2012 року та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2012 року.

Вироком Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2011 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

судимості не мав,

засуджений за частиною 2 статті 121 КК України на 7 років позбавлення волі.

Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за те, що він 4 липня 2011 року о 23 годині 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння біля магазину "Престиж", що розташований на першому поверсі багатоквартирного жилого будинку №24 по вул. Леніна в м. Шахтарськ Донецької області, де на ґрунті неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_3, який також перебував у стані алкогольного сп'яніння, удар кулаком в обличчя, після чого останній впав на асфальтове покриття обличчям догори, вдарившись задньою частиною голови, а засуджений, реалізуючи свій злочинний умисел на умисне заподіяння йому тілесних ушкоджень, повторно умисно наніс лежачому ОСОБА_3 удар кулаком в обличчя, спричинивши тілесні ушкодження у виді крововиливу у м'які покриви голови в потиличній області праворуч, поверхневі забиті рани поверхні лівої щоки, численний крововилив під м'які мозкові оболонки у область лобних, скроневих і тім'яних часток більш зліва, наявність крові у шлуночках мозку, а також венозне повнокрів`я і дистрофічні зміни внутрішніх органів, геодинамічні розлади в них, набряк головного мозку і легень, тобто тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, від яких на місці злочину настала смерть ОСОБА_3

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2012 року вирок Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 листопада 2011 року щодо ОСОБА_2 змінено, дії останнього перекваліфіковано з частини 2 статті 121 на статтю 119 КК України йому призначено покарання 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд через неправильне застосування кримінального закону. На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував фактичні обставини справи, зокрема показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, висновків судово-медичної експертизи та додаткової судово-медичної експертизи, щодо спричинення засудженим у стані алкогольного сп'яніння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому в життєво важливий орган - голову, що спричинило його смерть, а також вказує на те, що з суб'єктивної сторони заподіяння тяжких тілесних ушкоджень характеризується умисною формою вини, а спричинення смерті потерпілого - необережністю.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що з показань ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, висновку судово-медичної експертизи та додаткової судово-медичної експертизи, на її переконання, вбачається склад злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України, що не взято до уваги судами першої та апеляційної інстанції. Крім того, вказує на те, що судом першої інстанції її клопотання про направлення справи на додаткове розслідування не були задоволенні, а суд апеляційної інстанції, перекваліфіковуючи дії засудженого на статтю 119 КК України, не вказав її частину.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора та частково касаційну скаргу потерпілої, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга потерпілої - частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 377 КПК України 1960 року в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, у тому числі докладні мотиви прийнятого рішення. При зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Проте, зазначених вимог закону судом апеляційної інстанції не дотримано.

Як вбачається з матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення в умисному тяжкому тілесному ушкодженню, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, тобто у вчиненні злочину передбаченого частиною 2 статті 121 КК України, яке суд першої інстанції визнав доведеним, з наведенням відповідних мотивів.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій засудженого з вказаної статті кримінального закону на статтю 119 КК України, з посиланням на відсутність у ОСОБА_2 умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого.

Проте, як правильно зазначають в касаційних скаргах прокурор та потерпіла, з такими висновками апеляційного суду не можна погодитися.

Так, зі змісту частини 2 статті 121 КК України вбачається, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у частині 1 статті 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. При цьому необхідно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.

З показань засудженого ОСОБА_2 під час досудового і судового слідства вбачається, що коли він перебував у кафе в компанії ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, то потерпілий ОСОБА_3, котрий перебував у стані алкогольного сп'яніння, приєднався до них та почав ображати його сестру, з приводу чого ним робилися потерпілому зауваження, у зв'язку з чим останній почав і його ображати, а коли вони були біля кафе, то потерпілий почав до нього чіплятися та замахуватися рукою. Засуджений, в свою чергу, захищаючись, вдарив ОСОБА_3 долонею правої руки у шию, від чого той зробив пару кроків назад і впав на асфальтове покриття, потім підвівся таким чином, що верхня його частина тіла була підведена, а ноги зігнуті у колінних суглобах, після чого ОСОБА_2 наніс йому удар кулаком правої руки в щелепу ліворуч, внаслідок чого ОСОБА_3 впав на асфальтове покриття, а він пішов до сестри (а.с.26-28, 169-178, 179-194, 285).

Крім того, перебіг подій за встановлених судом першої інстанції обставин також підтверджується показаннями свідків, з якими засуджений відпочивав у кафе, зокрема ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, котрі були свідком конфлікту потерпілого із засудженим та зі слів останнього дізналися про те, що останній вдарив потерпілого, від чого він впав; свідок ОСОБА_10, який був очевидцем завдання засудженим удару потерпілому, від якого той впав на асфальт; свідок ОСОБА_12, яка після зачинення кафе побачила лежачого чоловіка; свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які, вийшовши з магазину, почули падіння, лежачого хлопця потилицею вниз та іншого, який від нього відходив, а, зробивши зауваження, той підійшов до лежачого хлопця та, нахилившись, наніс йому ще один удар у голову (а.с.15-17, 18-25, 38-60, 279-284).

При цьому свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 беззастережно вказали на засудженого під час пред'явлення їм осіб для впізнання та з ними проведено відтворення обстановки та обставин події на підтвердження їх показань (а.с.61-77, 78-81).

Кількість ударів, їх характер, спосіб та локалізація за показаннями засудженого підтверджуються актом судово-медичного дослідження №194 від 22 липня 2011 року, висновком експерта №9/194 від 6 серпня 2011 року, додатковими висновками експерта №194-1 від 13 серпня та 15 серпня 2011 року, за якими вказано, що кожний наступний удар в голову міг посилити тяжкість попереднього (а.с. 33-35, 165-166, 198-201, 379-380).

Тобто, початок конфлікту між засудженим і потерпілим почався тоді, коли потерпілий висловлював образи щодо сестри засудженого, у зв'язку з чим останнім робилися зауваження, на які потерпілий не реагував, але конфлікт продовжився і біля кафе, змушуючи засудженого застосовувати фізичну силу шляхом поштовху долонею, від чого потерпілий впав на асфальтове покриття спиною до низу, а, коли йому зробили зауваження, то він наніс другий удар у щелепу та повернувся до друзів, що саме по собі виключає твердження про відсутність умислу на нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть потерпілого.

Однак, обґрунтовуючи свій висновок щодо можливості перекваліфікації дій засудженого на статтю 119 КК України, суд апеляційної інстанції послався саме на вказані докази у справі, не оцінивши їх в достатній мірі щодо умислу засудженого, яким він керувався під час сварки з потерпілим, у зв'язку з чим дійшов до недостатньо обґрунтованого висновку про вчинення засудженим вбивства потерпілого з необережності з причин відсутності умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень, яке вбачається з матеріалів справи.

Саме про недостатність підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_2 з частини 2 статті 121 на статтю 119 КК України з посиланням на докази, які на це вказують, зазначається прокурором та потерпілою в касаційних скаргах.

Також, прокурором та потерпілою в касаційній скарзі обґрунтовано вказано про неправильне застосування кримінального закону, а саме те, що суд апеляційної інстанції перекваліфіковуючи дії засудженого не вказав частину статті 119 КК України, за якою ОСОБА_2 визнано винним та засуджено, адже зазначена стаття кримінального закону має дві частини.

З уваги на те, що виявлене колегією суддів неправильне застосування кримінального закону знайшло своє підтвердження на стадії апеляційного розгляду справи, то саме ухвала апеляційної інстанції щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно всебічно, повно і об'єктивно дослідити докази у справі, дати їм належну оцінку та за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, яке йому інкриміноване досудовим слідством, призначити йому покарання, яке відповідало б вимогам статті 65 КК України.

Відтак касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга потерпілої - частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу 11 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 частково задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 18 жовтня 2012 року щодо засудженого ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.