5-1752км13 Про незаконне позбавлення волі, катування та примушування до повернення грошового боргу - 11.04.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 11 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 жовтня 2012 року.

Цим вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого, -

за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки;

- за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років п'ять місяців з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років п'ять місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк шість років п'ять місяців з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю.

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, не судимого, -

за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки;

- за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю;

- за ч. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років п'ять місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржені.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 червня 2012 року вирок суду першої інстанції в порядку ст. 365 КПК України (1001-05) змінено, зменшено покарання засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 189 КК України до п'яти років років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є їх власністю, а за ч. 3 ст. 355 КК України - до чотирьох років позбавлення волі. Вважати їх засудженими за ч. 2 ст. 146 КК України до міри покарання, визначеної судом першої інстанції, два роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання ОСОБА_1, та ОСОБА_2 у виді позбавлення волі на строк п'ять років з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є їх власністю, кожному. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за скоєні ними злочини за таких обставин.

28 листопада 2009 року біля 10:30 ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 рухались в автомобілі марки "Мерседес Бенц S300" в м. Житомирі, коли ОСОБА_1 побачив раніш знайомого ОСОБА_5, який був винен йому грошові кошти в сумі 3 000 грн про що повідомив ОСОБА_3, ОСОБА_2, які вступили з ним в попередню змову щодо примушування ОСОБА_5 до виконання цивільно-правових зобов'язань.

ОСОБА_2, наздогнавши потерпілого, наніс йому декілька ударів кулаком в обличчі та разом з ОСОБА_1 силоміць заштовхали його у вказаний автомобіль, тим самим фактично обмежили потерпілого у свободі пересування.

Надалі ОСОБА_1 в салоні вказаного автомобіля наніс потерпілому ОСОБА_5 декілька ударів кулаками в обличчя та примушував повернути запозичені гроші в сумі 3 000 грн, також разом із ОСОБА_2 погрожував йому фізичною розправою, а саме залякували останнього закопуванням його живцем в землю, та застосовуючи насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, почали вимагати у потерпілого вже гроші в сумі 5 000 грн як відсотки за користування позиченими у них коштами.

Далі засуджені привезли потерпілого до водоймища неподалік житлового масиву "Лісовий" в м. Житомирі, примушуючи його роздягнутись та зайти в холодну воду водоймища, на що останній відмовився. Тоді ОСОБА_2, застосовуючи до потерпілого насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я останнього, наніс один удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи, завдавши потерпілому тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Примусивши зайти до холодної води потерпілого, протримали його там біля 20 хвилин, а біля 13-ї год. відвезли до гаража НОМЕР_1 гаражного кооперативу "Світанок" по 4-ому пров. Вільському, 30 у м. Житомирі, де ОСОБА_3, застосовуючи насильство до потерпілого, з метою примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань та надання коштів в сумі 5 000 грн, наніс потерпілому декілька ударів кулаками по різних частинах тіла. ОСОБА_1, надавши потерпілому свій мобільний телефон, по якому останній домовився про зустріч зі ОСОБА_6, який пообіцяв позичити гроші в сумі 6 000 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_2 за допомогою клейкої стрічки зв'язали потерпілому ріки та ноги, заклеїли рот, помістили в оглядову автомобільну яму, яку прикрили дерев'яними щитами та поставили на них мопед, після чого пішли з приміщення гаражу, замкнувши його на замок. Таким чином, засуджені позбавили потерпілого потерпілого ОСОБА_5 вільного пересування та вибору місця перебування, тобто незаконно позбавили останнього волі.

В той же день біля 17-ї год. ОСОБА_3 із ОСОБА_2, знаходячись на автозаправочній станції по вул. Ватутіна в м. Житомирі отримали від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 5 200 грн та 100 доларів США, 3 000 грн з яких були заборгованістю по цивільно-правовим зобов'язанням, а 2 200 грн та 100 доларів США, як відсотки за користування ними, які в подальшому передали ОСОБА_1, а біля 18-ї год. засуджені звільнили потерпілого ОСОБА_5

У касаційних скаргах, які ідентичні одна одній, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять судові рішення щодо них скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому, оспорюючи встановлені судами фактичні обставини справи, заперечують свою винність у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України. Крім того, наголошують на порушення їх права на захист, оскільки винність у скоєнні вимагання визнали лише за порадою свого захисника. Вказали, що суд, не врахувавши повною мірою дані про їх особи, призначив їм надто суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг засуджених, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинах за обставин, установлених судом, є обґрунтованим та в касаційній скарзі не оспорюється.

За змістом касаційних скарг, засуджені щодо скоєння ними вимагання вказують на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як ці обставини не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Як убачається з матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду про винність ОСОБА_1 та зятікова Д.О. у вчиненні ними вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, за який їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів і є правильними.

Перевірялись судами першої та апеляційної інстанції вказані твердження засуджених щодо невірної кваліфікації їх дій як вимагання, які не знайшли свого підтвердження. Як встановлено органом досудового слідства та судами, засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимагали від потерпілого повернути 3 000 грн боргу та 5 000 грн відсотків за користування вказаними коштами. Зазначені обставини засуджені і потерпілий не оспорювали, засуджені не оспорюють їх й в касаційних скаргах. Таким чином, засуджені вимагали від потерпілого повернути борг в більшому розмірі, ніж він був, тому вимогу, що перевищує розмір боргу, суд першої інстанції вірно кваліфікував як вимагання.

Дії засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 355 КК України кваліфіковані правильно.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_1, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який не судимий, за місцем проживання характеризувався посередньо, потерпілий не наполягав на суворості покарання. Обставиною, що пом'якшує покарання, визнано добровільне відшкодування завданого збитку.

Призначаючи покарання ОСОБА_2, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими та середньої тяжкості, дані про особу засудженого, який не судимий, за місцем проживання характеризувався позитивно, має на утриманні малолітню дитину, потерпілий не наполягав на суворості покарання. Обставиною, що пом'якшує покарання, визнано добровільне відшкодування завданого збитку.

Покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призначено судом у відповідності до вимог закону, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених й попередження вчинення ними нових злочинів. Підстав до пом'якшення покарання колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, усі доводи засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, викладені ними в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційних скаргах, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Перевірялись апеляційним судом й твердження засуджених щодо порушення їх права на захист у зв'язку з тим, що на пораду їх захисника ОСОБА_7 визнали вину у скоєнні вимагання, які визнані безпідставними.

Так, судом роз'яснювались засудженим права, передбачені чинним законодавством України, в тому числі і право мати захисника, про що містяться дані в протоколі судового засідання. В справі відсутні будь-які дані про обставини, передбачені ст. 61 КК України, які б виключали участь захисника ОСОБА_7 в захисті інтересів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Не встановлено і даних, що захисник ОСОБА_7 зловживав своїми правами та перешкоджав встановленню істини по справі. Висновок суду про винність засуджених у скоєнні вимагання ґрунтується на доказах, що досліджені, проаналізовані судом повною мірою. Під час судового слідства, засуджені повністю визнавали вину у пред'явленому їм обвинуваченні, давали детальні показання з приводу цього, які повністю узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, іншими зібраними по справі доказам.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли скасування або зміну постановлених по справі рішень, при перевірці матеріалів справи не встановлено.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги цих засуджених - без задоволення.