Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Тельнікової І.Г., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Голюги В.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року,

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при перевірці їх заяви про злочин, та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року постанову районного суду залишено без зміни.

Судові рішення мотивовані тим, що Генеральною прокуратурою України, в межах наданих їй повноважень, заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про злочин від 11.08.2012, після реєстрації в Генеральній прокуратурі України, супровідним листом від 20.08.2012 за №19-р направлено для перевірки в порядку ст. 97 КПК України 1960 року за належністю - до прокуратури Чернівецької області.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить судові рішення скасувати, а їх заяву направити до Генеральної прокуратури України для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Вказують на істотні порушення норм кримінально-процесуального закону допущене судами під час розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з тексту касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають незаконними прийняті по справі судові рішення, оскільки Генеральна прокуратура України не виконала вимоги закону щодо перевірки їх заяви в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Ст. 97 КПК України 1960 року покладає на прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю обов'язок прийняття заяв (повідомлень) про будь-які вчинені або підготовлені злочини, у тому числі і ті, розгляд яких не відноситься до їхньої компетенції. Після вивчення, аналізу, оцінки, а у разі необхідності і перевірки таких заяв (повідомлень) необхідно прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи або направити заяву (повідомлення) за належністю в інший правоохоронний орган.

Виходячи із положень Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) органи прокуратури діють на підставі інституційного принципу централізації та територіальності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ОСОБА_1 11.08.2012 подали до Генеральної прокуратури України заяву про вчинення злочину на території Чернівецької області. Дана заява зареєстрована в Генеральній прокуратурі України 17.08.2012 за №187019-12. Після чого Генеральною прокуратурою України, в межах наданих їй повноважень, 20.08.2012 вказану заяву про злочин направлено для організації перевірки в порядку ст. 97 КПК України 1960 року до прокуратури Чернівецької області, про що повідомлено заявників ОСОБА_2, ОСОБА_1, що відповідає вимогам закону.

Суди першої та апеляційної інстанції в достатній мірі перевірили доводи ОСОБА_2, ОСОБА_1, і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність порушень вимог кримінально-процесуального закону при розгляді даної скарги.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п.п.11,15 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України (4651-17) 2012 року, колегія суддів,-

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2012 року, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при перевірці їх заяви про злочин, зобов'язання вчинити певні дії, та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 жовтня 2012 року залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, - без задоволення.