Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Тельнікової І.Г., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 вересня 2012 року.

Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 червня 2012 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше не судимий,

засуджений за ч. 5 ст. 191 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади на 2 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Стягнуто із засудженого на відшкодування матеріальної шкоди 150334,4 грн. на користь ВАТ "Б.Б.Ком".

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 вересня 2012 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він працюючи торговим представником ТОВ "Б.Б.Ком", будучи матеріально відповідальною особою, в період часу з 28.09.2007 року по 26.11.2007 року, отримуючи грошові кошти від клієнтів за отриманий ними товар, в касу підприємства грошові кошти не здавав, а привласнював їх.

06.11.2007 року ОСОБА_2 отримав від представника ТОВ "Б.Б.Ком" товаро-матеріальні цінності за накладною від 06.11.2007 року на суму 4586,70 грн., грошові кошти від їх реалізації в касу підприємства у встановленому порядку не здав, а привласнив.

У такий же спосіб ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами товариства за накладними: від 09.11.2007 року на суму 22142 грн. і на суму 6720,25 грн.; від 12.11.2007 року на суму 446,40 грн.; від 16.11.2007 року на суму 1487,65 грн; від 19.11.2007 року на суму 297 грн; від 26.11.2007 року на суму 9597,65 грн; від 20.11.2007 року на суму 6673,50 грн.; від 21.11.2007 року на суму 4193,23 грн.

Крім того, ОСОБА_2 з 28.09.2007 року по 30.10.2007 року, реалізував товаро-матеріальні цінності невстановленим особам на суму 94200 грн., грошові кошти від їх реалізації в касу підприємства у встановленому порядку не здав, а привласнив.

Своїми діями ОСОБА_2 завдав матеріальну шкоду ТОВ "Б.Б.Ком" на загальну суму 150344,40 грн.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на суворість призначеного покарання, просить змінити постановлені судові рішення. Вказує, що при призначенні покарання суд неправильно застосував вимоги ст. 65 КК України, оскільки формально перелічив, однак не врахував, що він раніше не судимий, працював, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується за місцем проживання. Просить пом'якшити призначене покарання до 5 років позбавлення волі яке, на думку ОСОБА_2, буде необхідним і достатнім для його виправлення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України на підставі зібраних у встановленому порядку і досліджених в судовому засіданні доказів, які належно оцінені, отримали правильну юридичну оцінку. Законність цього висновку та кваліфікація дій засудженим у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується призначеного ОСОБА_2 покарання, то воно обрано у відповідності до вимог ст. 65 КК України.

Обираючи вид і міру покарання за вчинення тяжкого злочину, суд врахував характер і суспільну небезпечність вчиненого, дані про особу винного, який злочин вчинив вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, хвору матір.

Також суд зазначив, що підстави для застосування ст. ст. 69, 75 КК України відсутні, оскільки засуджений вину у вчиненому не визнав, не розкаявся, намагаючись уникнути відповідальності заперечував очевидні факти. Врахувавши всі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства, призначив йому покарання у мінімальних межах санкції статті обвинувачення.

Доводи засудженого щодо суворості призначеного покарання, з посиланням на такі ж обставини, про які вказано в його касаційній скарзі, крім іншого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Перевіривши їх, апеляційна інстанція зазначила, що суд повною мірою врахував характер і суспільну небезпеку вчиненого злочину, особу засудженого, який вперше вчинив тяжкий злочин, має на утриманні неповнолітню дитину, хвору матір, характеризується позитивно, не розкаявся та не відшкодував завдані збитки, а тому не вбачає підстав для пом'якшення покарання. Законність ухвали, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК України, сумнівів у колегії суддів не викликає.

Обране ОСОБА_2 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, тому підстав для зміни судових рішень немає.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень колегія суддів не вбачає, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення.

Вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 4 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.