Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Кравченка С.І. та Тельнікової І.Г.,

з участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2012 року.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2012 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше судимого:

- 19 жовтня 2006 року вироком Київського районного суду м. Полтави за частиною 1 статті 309, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289 КК України із застосуванням статті 70 КК України на 5 років позбавлення волі;

- 19 грудня 2006 року вироком Октябрського районного суду м. Полтави за частиною 2 статті 289 КК України на 5 років позбавлення волі. На підставі часини 4 статті 70 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно призначено покарання 5 років 1 місяць позбавлення волі. Звільнений 28 липня 2009 року на підставі постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 20 липня 2009 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 24 дні.

засуджений за:

- частиною 1 статті 263 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- частиною 2 статті 289 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі частини 1 статті 70 КК України ОСОБА_3 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з частиною 1 статті 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_3 призначено остаточне покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, частково приєднавши до покарання призначеного за цим вироком невідбуте покарання за попереднім вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2006 року.

та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, раніше судимий:

- 8 лютого 2005 року вироком Київського районного суду м. Полтави за частинами 2 і 3 статі 185, частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 309 КК України із застосуванням статей 70 і 75 КК України на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням в іспитовим строком на 3 роки;

- 31 жовтня 2007 року вироком Київського районного суду м. Полтави за частиною 2 статті 186 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно призначено покарання 4 роки 1 місяць позбавлення волі. Звільнений 24 лютого 2010 року на підставі постанови Ленінського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 3 місяці 27 днів;

- 14 жовтня 2011 року вироком Київського районного суду м. Полтави за частиною 2 статті 185, статтею 395 КК України із застосуванням статей 70, 71 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

засуджений за частиною 2 статті 289 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі частини 4 статті 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань за вироком Київського районного суду м. Полтави від 14 жовтня 2011 року та цим вироком на 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Згідно з вироком, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за таких обставин.

У ніч з 29 на 30 липня 2010 року ОСОБА_3, перебуваючи на АДРЕСА_1, та, маючи умисел на заволодіння транспортним засобом, проник до гаражного приміщення "ПП ОСОБА_7" за вказаною адресою, де незаконно, повторно заволодів транспортним засобом "ІЖ 21715", д.н.з. НОМЕР_1, який належить потерпілій ОСОБА_4, чим спричинив останній матеріального збитку на суму в розмірі 15000 грн.

Крім того, 22 жовтня 2010 року о 15 годині 40 хвилин ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб між собою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння неподалік від будинку АДРЕСА_2, маючи прямий умисел на заволодіння транспортним засобом, повторно, незаконно заволоділи автомобілем "ВАЗ 2109", д.н.з. НОМЕР_4 вартістю 18400 грн, який належить потерпілому ОСОБА_5 Після чого на вказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_3 попрямували до м. Димитрів Донецької області, який під час руху не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив його пошкодження, чим спричинив потерпілому збитку на вказану суму.

Також, цього ж дня, слідуючи на автомобілі "ВАЗ 2109", д.н.з. НОМЕР_4 в Донецьку область, ОСОБА_3 у невстановленої органами досудового слідства особи без передбаченого законом дозволу придбав пістолет, який виготовлений саморобним способом по типу гладко ствольних дульнозарядних (шомпольних) пістолетів з фітильним запаленням заряду, відноситься до категорії нестандартної гладкодульної вогнепальної зброї та є придатним для проведення пострілів.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2012 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2012 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить вказані судові рішення скасувати, а провадження щодо його підзахисного закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину через неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення кримінально-процесуального закону. В обґрунтування своєї позиції посилається на помилковість засудження ОСОБА_1 за частиною 2 статті 289 КК України, оскільки, на його переконання, докази у справі вказують на те, що він не приймав участі в злочині, а сів до автомобіля після того як ОСОБА_3 одноосібно вчинив завершений злочин. Крім того вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанції не перевірено законність отримання доказів під час досудового слідства. Також, зазначає, що суд апеляційної інстанції не виправив допущену судом першої інстанції помилку щодо кваліфікації дій його підзахисного, внаслідок чого не закрито кримінальну справу, в рішенні не зазначив належних підстав, через які апеляцію визнано необґрунтованою, а також послався на показання свідка ОСОБА_6, які судом першої інстанції визнано неналежним доказом. До того ж, вказує на ігнорування судами того факту, що справа поверталася для проведення додаткового досудового слідства з підстав порушення слідчим строків та порядків пред'явлення обвинувачення, визначених статтями 133, 140, 141, 143 КПК України, але в порушення 141 КПК України (1001-05) слідчим без зміни і доповнення обвинувачення через рік виніс аналогічну постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого.

Зміст касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 аналогічний скарзі його захисника ОСОБА_2

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 просить вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції проігноровано, а судом апеляційної інстанції не перевірено того, що ним заявлялися клопотання щодо допустимості доказів у справі, чим порушено його право на захист, показання свідків побудовані на припущеннях, зокрема свідка ОСОБА_7, свідка ОСОБА_4, яка про подію дізналася зі слів останнього, а свідок ОСОБА_8 довідалася зі слів ОСОБА_4, не виконано вимог статей 64 та 67 КПК України, оскільки у справі не здобуто достатньо доказів, які б вказували на його причетність у злочині, а рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 377 КПК України, бо в ньому не зазначено підстав через які його апеляцію визнано необґрунтованою. Крім того, засудженим зазначається про те, що суди не звернули уваги на відсутність у справі висновку експерта на підтвердження заподіяного ОСОБА_4 збитку за заявленим нею цивільним позовом. Також звертає увагу на те, що не знайшло свого підтвердження під час дослідження доказів у справі в судових засіданнях вчинення ним злочину за попередньою змовою групою осіб, оскільки ґрунтується на показаннях свідка ОСОБА_6, які є недопустимими з підстав того, що вони суперечать його показанням, наданим на досудовому слідстві та отримані в порушення вимог статей 85, 176 КПК України, у зв'язку з чим суди не мали підстав їх використовувати як доказ. При цьому, вказані ним порушення закону, на його переконання, потягли невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, яка просила судові рішення лише в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 і ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку, а також перевірені судом апеляційної інстанції.

Подія злочину та доведеність винуватості ОСОБА_3 за частиною 1 статті 263 КК України ним не заперечуються, як і те, що він заволодів транспортним засобом "ВАЗ 2109", д.н.з. НОМЕР_4, та подію заволодіння ним транспортним засобом ІЖ 21715, д.н.з. НОМЕР_1, який перебував на ремонті в гаражі ОСОБА_7, в рахунок відшкодування заборгованості по заробітній платі.

Доводи ж ОСОБА_1 і ОСОБА_3 щодо відсутності в них попередньої змови між собою на заволодіння транспортним засобом "ВАЗ 2109", д.н.з. НОМЕР_4, спростовуються сукупністю доказів у справі.

Так, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 в ході досудового та судового слідства вказували про те, що вони протягом дня 22 жовтня 2010 року перебували разом, у тому числі і біля будинку АДРЕСА_2, вживаючи алкогольні напої, на вказаному автомобілі прямували разом в Донецьку область та потрапили в ДТП.

При цьому, ОСОБА_3 під час досудового та судового слідства вказував на те, що ОСОБА_1 відійшов від нього на декілька кроків, щоб справити природні потреби, а він в цей час побачив як, припаркувавши автомобіль ВАЗ, з нього вийшли чоловік і жінка та попрямували до магазину, в якому він після цього розбив скло та запустив двигун. При цьому, він зазначив, що ОСОБА_1, котрий бачив як він заволодів транспортним засобом, підійшов до нього та сів до його салону, а під час руху повідомив його, що він бажає його продати в Донецькій області, однак вони потрапили в ДТП та були затримані працівниками ДАІ (т.1 а.с. 23, 24, 70-71, 72-78; т.3 а.с. 108-109, 158-160).

Перебування ОСОБА_1 неподалік від ОСОБА_3 зазначалося ОСОБА_1 в ході досудового і судового слідства, який мав змогу чути звук розбитого скла у автомобілі (т.1 а.с. 25, 93-94; т. 3 а.с.98-100, 157-158).

Кількість учасників злочину та їх протиправні дії, направлені на заволодіння вказаним транспортним засобом, підтверджені і показаннями потерпілого ОСОБА_5 і свідком ОСОБА_9, якими вказувалося на присутність засуджених, коли вони залишали автомобіль, свідка ОСОБА_6, який бачив засуджених, заглядаючи до різних автомобілів, з приводу чого він робив їм зауваження, та свідка ОСОБА_10, який спостерігав з вікна свого помешканням за тим, як ОСОБА_3 розбив скло автомобіля, а ОСОБА_1 сів до нього після того, як останній завів автомобіль (т.3 а.с.172-173, 181-183, 200-201).

Наведені показання узгоджуються між собою та суперечностей не містять, що вказує на їх допустимість.

Заволодіння ОСОБА_3 автомобілем ВАЗ шляхом розбивання скла та згода ОСОБА_1 слідувати з останнім в Донецьку область з метою подальшого його продажу з точки зору кримінально-правового аналізу їх дій вказує на наявність у них змови між собою в перебігу виконання ОСОБА_3 злочину, а тому їх твердження про вчинення злочину лише останнім виключається.

Доводи ж засуджених та захисника засудженого ОСОБА_1 щодо безпідставного посилання у рішеннях на показання свідка ОСОБА_6, то вони є неспроможними, оскільки суд першої інстанції вказував лише на порушення кримінально-процесуального закону під час проведення з ним впізнання засуджених.

Крім того, обвинувачення по заволодінню ОСОБА_3 транспортного засобу "ІЖ 21715", д.н.з. НОМЕР_1, також знайшло своє підтвердження за сукупністю зібраних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 заволодів вказаним транспортним засобом, належного ОСОБА_4, з гаражу ОСОБА_7, який перебував в ньому на ремонті, про що він повідомив по телефону брата останнього, а той охоронника території, де знаходиться гараж, після чого продав його ОСОБА_11 за 800 грн, яка здала автомобіль на металобрухт.

Саме такий перебіг подій підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_13 та ОСОБА_11, ОСОБА_8 в ході досудового і судового слідства, про що не заперечується і самим ОСОБА_3 (т.1 а.с. 146-148, 151, 153, 156, 162-170, 173-174, 183-186, 191-193, 197, 211-213; т.3 а.с. 108-109).

Вказані показання послідовні, узгоджуються між собою та суперечностей не містять, а тому суд прийшов до правильного висновку про допустимість зазначених доказів.

Під час судового слідства твердження засудженого ОСОБА_3 щодо вилучення автомобіля в рахунок боргу не підтвердилися.

Таким чином, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за частиною 2 статті 289 КК України.

Всі слідчі дії після додаткового розслідування проведені у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону.

Призначене засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 покарання відповідає загальним правилам призначення покарання та є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Проте, заслуговують на увагу доводи засудженого ОСОБА_3 щодо неправильного встановлення судом першої інстанції розміру заподіяної потерпілій ОСОБА_4 шкоди, помилку в чому не виявив і суд апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 328 КПК України постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно ж до статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що потерпілою ОСОБА_4 в ході досудового слідства заявлений цивільний позов на суму 15000 грн, однак на його підтвердження нею надано лише паспорт на транспортний засіб ІЖ 21715, д.н.з. НОМЕР_1, на ім'я ОСОБА_14 та довіреність, якою підтверджене її право вчинювати будь-які правочини цивільно-правового характеру (т.1 а.с.149, 150, 160).

Проте, під час досудового і судового слідства розмір заподіяних ОСОБА_4 збитків у відповідності з вказаними вимогами закону не встановлено.

До того ж, перевіркою матеріалів справи встановлено, що після того як ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заволоділи транспортним засобом "ВАЗ 2109", д.н.з. НОМЕР_4, належного потерпілому ОСОБА_5, потрапили в ДТП, внаслідок якої матеріальний збиток складає 3250 грн, однак суд першої інстанції стягнув з них на користь потерпілого 14370 грн, тоді як автомобіль йому повернутий, що виключає стягненню повної вартості автомобіля (т.1 а.с. 13-15, 111-113).

Виявлене не є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого частиною 2 статті 289 КК України, а тому не впливає на об'єм обвинувачення.

Вказані порушення відповідно до частини 1 статті 370 КПК України 1960 року, є істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, а тому вирок суду першої та ухвала апеляційної інстанцій в цій частині підлягає скасуванню на підставі статті 398 КПК України 1960 року, з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Інших порушень кримінально-процесуального закону колегією суддів по справі не виявлено.

З уваги на таке, касаційні скарги засудженого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу 11 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_3, ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2012 року щодо засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції залишити без зміни.