Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.

суддів Орлової С.О., Кульбаби В.М.,

з участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 13 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 грудня 2012 року щодо ОСОБА_1

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 13 червня 2012 року,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина Україна,

раніше судимого, Центрально-Міським

районним судом м. Горлівки

20.04.1989 року за ч. 2 ст. 215-3, 43 КК України

2 роки 8 місяців позбавлення волі,

22.12.1994 року за ч. 3 ст. 140 КК України

4 роки позбавлення волі,

30.07.2002 року за ч. 3 ст. 185 КК України

4 роки позбавлення волі,

04.01. 2006 року за ч. 3 ст. 185, ст. 304, ст. 70, ст. 71 КК України (2341-14) 4 роки позбавлення волі,

звільненого 17.07.2009 року по закінченню строку відбування покарання,

засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в сумі 294 грн.

За вироком суду ОСОБА_1 у березні 2012 року в м. Горлівка незаконно придбав вогнепальну зброю - дульнозарядний пістолет, виготовлений саморобним способом, який носив при собі та зберігав за місцем проживання без передбаченого законом дозволу.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 грудня 2012 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Стверджує, що судом неправильно застосовано кримінальний закон. При призначені покарання із застосуванням ст. 75 КК України не враховано ступінь тяжкості злочину, особу засудженого, котрий не працює, раніше неодноразово судимий, вчинив рецидив злочину. Апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, та помилки не виправив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 263 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про визнання призначеного покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК України таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, слід визнати обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції закону, з урахуванням ступеню тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, фактично послався лише на посередню характеристику за місцем проживання, визнання вини та наявність на утриманні матері похилого віку.

При цьому не перевірено доводи прокурора про відсутність даних, що засуджений, який ніде не працює, утримував матір-пенсіонерку.

Не дано оцінки тим обставинам, що злочин вчинено особою, яка неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності за злочини, судимість за які не погашена. Вчинення злочину мало місце повторно за двох обставин, які обтяжують покарання.

Наведене свідчить про те, що попередні покарання у вигляді реального позбавлення волі не досягли мети по запобіганню нових злочинів та виправленню засудженого, як того вимагає ст. 50 КК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 75 КК України через його м'якість не є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, що свідчить про порушення судом вимог ст. 372 КПК України 1960 року.

За аналогічних доводів про неправильність застосування ст. 75 КК України ставилось питання в апеляції прокурора, однак судом апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року доводи прокурора не перевірено, а ухвалу суду належно не вмотивовано.

У зв'язку з викладеним, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398, ст. 372, 377 КПК України 1960 року ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, який належить провести відповідно до вимог ст. 400 КПК України 1960 року.

У разі встановлення судом тих же фактичних обставин вчиненого злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, призначене покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати таким, що не відповідає вимогам закону в силу його м'якості.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 грудня 2012 року, щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу направити на новий апеляційний розгляд.