Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В.,за участю прокурора Парусова А. М.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2010 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимості не мав,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання із випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Згідно із цим вироком ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19:00, керуючи автомобілем "Мітсубіші-Ланцер", державний номерний знак НОМЕР_1, порушив пункти 1.5, 10.1, 11.2, 11.3, 12. 6, 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , маючи водійський стаж 25 днів, рухаючись по автодорозі "Сімферополь-Миколаїв" на 14км+100м в напрямку від с. Миколаївка до м. Сімферополя зі швидкістю 90 км/год, при виконанні маневру обгону не впорався з керуванням і допустив зіткнення з автобусом "Богдан", державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався у попутному напрямку.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автобуса ОСОБА_8 і ОСОБА_9 отримали тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент їх заподіяння, від яких померли, пасажири ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх отримання, а

ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 - тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягнули за собою довготривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі представник потерпілої просить скасувати оскаржуваний ним вирок, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотними порушеннями процесуального та неправильним застосуванням матеріального законів, а також через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Твердження представника про безпідставність застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_7 є обгрунтованими.

Виходячи з положень, передбачених ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_7 вид та міру покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває. Також суд взяв до уваги обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7, якими визнав щире каяття останнього та часткове відшкодування завданої шкоди у добровільному порядку, а також обставину, що обтяжують його відповідальність - тяжкі наслідки, що настали.

На підставі цих даних районний суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією інкримінованої ОСОБА_7 статті, а також про можливість його виправлення без відбування покарання.

Однак суд, приймаючи таке рішення, не повною мірою врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 злочину, конкретні обставини справи, поведінку засудженого одразу після дорожньо-транспортної пригоди та протягом всього досудового і судового слідства, кількість потерпілих, яка перевищує понад десять осіб та наслідки злочину, що настали для потерпілих та їх сімей.

З урахуванням наведеного призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України не можна вважати справедливим, а також необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, навіть за наявності позитивних даних про особу засудженого, його каяття у вчиненому, часткового відшкодування матеріальної шкоди та позиції прокурора щодо призначення ОСОБА_7 покарання із звільненням від його відбування.

Отже, постановлене щодо ОСОБА_7 судове рішення підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Під час нового судового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене у цій ухвалі, а також ретельно перевірити й інші доводи, викладені у скарзі представника потерпілого, і за умови підтвердження обсягу обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_7, прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального та кримінального-процесуального законів.

Якщо суд під час розгляду справи не встановить нових позитивних даних про особу засудженого чи обставин, що пом'якшують покарання, то рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням слід визнати неправильним та явно несправедливим внаслідок м'якості.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_5 -

ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 02 листопада 2010 року щодо ОСОБА_7 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.