Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Мороза М.А.,

суддів: Крижановського В.Я., Чуйко О.Г.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні 11 квітня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисників засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_1, ОСОБА_3 на вирок Октябрьського районного суду м. Полтави від 04 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2012 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

в силу ст. 89 КК України не судимого,

за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років шість місяців.

Вироком суду частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 і стягнуто з засудженого на його користь 21 347 грн матеріальної та 60 000 грн моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 11 січня 2011 року біля 1-ї год., знаходячись по вул. Р.Кириченка, 1 у м. Полтава, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, під час бійки, умисно, з метою заподіяння смерті і бажаючи її настання, розкладним ножем, який носив із собою, наніс удар потерпілому ОСОБА_4 в область передньої поверхні грудної клітини зліва, з проникненням в грудну порожнину з ушкодженням правого шлуночка серця, що є тяжким тілесним ушкодженням за ознакою небезпеки для життя, після чого намагався втекти. Потерпілий наздогнавши ОСОБА_2, утримуючи його, схопив та повалив на землю, в цей же час засуджений тим же ножем наніс потерпілому удари в область правого стегна та лівої сідниці, що є легкими тілесними ушкодженнями, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Після отримання вказаних тілесних ушкоджень потерпілий знепритомнів, а ОСОБА_2, вважаючи доведеним свій злочинний умисел до кінця, з місця скоєння злочину зник. Смерть потерпілого не настала за обставин незалежних від волі засудженого, оскільки потерпілий був доставлений в лікарню, де йому була надана своєчасна кваліфікована медична допомога, яка й запобігла настанню бажаного для ОСОБА_2 злочинного результату.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 121 КК України. Захисник, заперечуючи встановлені судами фактичні обставини справи, обґрунтовує своє прохання тим, що умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_2 не мав, а лише захищався від дій потерпілого;

- захисник ОСОБА_3, спростовуючи фактичні обставини справи, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати його дії на ст. 123 КК України, оскільки на думку скаржника, засуджений заподіяв тілесні ушкодження в стані сильного душевного хвилювання у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого. Крім того, вважає, що цивільний позов має бути задоволений частково, лише в частині відшкодування моральної шкоди на суму 5 000 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників, пояснення захисника ОСОБА_1, яка підтримала свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

За змістом касаційних скарг, захисники вказують на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як ці обставини не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Як убачається з матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, а висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів і є правильними.

Посилання захисника ОСОБА_1 щодо перекваліфікації дій засудженого на ст. 121 КК України, оскільки останній не мав умислу на позбавлення життя потерпілого, є необґрунтованими.

Підстав для перекваліфікації дій засудженого на ст. 123 КК України, за доводами скарги захисника ОСОБА_3, оскільки засуджений заподіяв тілесні ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, колегія суддів не вбачає.

Суд першої інстанції, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов вірного висновку, що засуджений вчинив замах на умисне вбивство потерпілого і заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження умисно під час конфлікту, який виник між ними з метою помсти та розправи. Засуджений, використавши як привід до вчинення замаху на умисне вбивство віктимну поведінку потерпілого, дістав ніж, який знаходився у нього в кишені, без будь-якого попередження наніс ним удар потерпілому в область серця. Послідуючі дії засудженого також свідчать про його намір вчинити вбивство потерпілого, оскільки заподіявши йому спочатку проникаюче ножове поранення грудної клітини, а потім два ножових поранення стегна і сідниці, він сприйнявши стан непритомності останнього як настання бажаного для нього результату, а саме смерті, залишив його на місці скоєння злочину і втік. Суд, розцінивши дії ОСОБА_2 як напад на потерпілого з метою його вбивства і виходив при цьому з їх раптовості та неочікуваності для потерпілого, а також характеру і локалізації тілесних ушкоджень, тобто нанесення їх в життєво важливі органи, а саме в область серця. Суд дійшов вірного висновку, оцінивши дії потерпілого, які виразились у активній зухвалій поведінці, як і інших учасників бійки, не як реальну загрозу, яка давала підстави ОСОБА_2 захищатись, допускаючи при цьому можливість застосування насильства по відношенню до нього, використовуючи такі знаряддя як ніж.

При цьому колегія суддів виходить також з того, що доводи захисників щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, і свого підтвердження не знайшли.

За встановлених судом обставин дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання за скоєний злочин ОСОБА_2 призначено судом у відповідності до вимог ст. 65 КК України, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, усі доводи захисників, викладені ним в апеляціях, аналогічні тим, що містяться в касаційних скаргах, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилаються у своїх скаргах захисники, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Октябрьського районного суду м. Полтави від 04 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників - без задоволення.