Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючої Орлянської В.І, суддів:Суржка А.В., Франтовської Т.І., за участю прокурора Кравченко Є.С., скаржника ОСОБА_5, розглянула в судовому засіданні у м. Києві 11 квітня 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року.

22 травня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до Генеральної прокуратури України з заявою про вчинення злочину суддею ОСОБА_6, в якій просив порушити кримінальну справу щодо останнього за ознаками злочину, передбаченого ст. 375 КК України.

Проте в порядку ст. 97 КПК України рішення за скаргою ОСОБА_5 прокуратурою прийнято не було, натомість заявнику надано відповідь на підставі Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2012 року скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви від 22 травня 2012 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року постанову суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, просить постанову місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що за результатами розгляду його заяви про злочин прокурор повинен був прийняти одне з рішень, передбачених ч. 2 ст. 97 КПК України 1960 року, на що судами першої та апеляційної інстанцій не звернуто належної уваги та безпідставно відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 на підтримку його касаційної скарги, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив судові рішення скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали провадження за скаргою, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення статті 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 ст. 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Таким чином, предметом оскарження в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_5, останній, посилаючись на вчинення суддею ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 375 КК України, фактично оспорює законність процесуальних дій та рішень судді при наданні оцінки відповідності касаційної скарги ОСОБА_5 вимогам процесуального закону та вирішенні питання про витребування справи.

При цьому, всупереч вимогам ст. 95 КПК України, ОСОБА_5 не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а тільки ознайомлений зі змістом ст. 383 КК України (а. с. 6).

Тому, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, суд прийшов до правильного висновку, що вказана заява не відповідає вимогам ст. 95 КПК України та є по суті позапроцесуальним способом оспорювання рішення суду касаційної інстанції, яким ОСОБА_5 відмовлено у витребуванні матеріалів справи за його скаргою для перевірки у касаційному порядку, вказано на недоліки касаційної скарги та встановлено строк для їх усунення. При цьому, вказано, що за умови усунення скаржником зазначених у постанові недоліків та повторного звернення зі скаргою справу може бути витребувано для перевірки у касаційному порядку.

Тим більше, що вказана постанова судді ВССУ не є остаточним рішенням суду і взагалі не підлягає оскарженню згідно вимог ст. 388 КПК України.

Апеляційний суд належним чином перевірив всі доводи апеляційної скарги ОСОБА_5, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та обґрунтовано залишив постанову місцевого суду без зміни. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, є законною та вмотивованою.

Тому, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій та не вбачає підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Залишити без зміни постанову Печерського районного суду м. Києва від 22 серпня 2012 року про залишення без задоволення скарги ОСОБА_5 на бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви від 22 травня 2012 року, та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2012 року, якою вказану постанову районного суду залишено без зміни.