Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,суддів:за участю прокурора Сахна Р.І., Шибко Л.В., Сингаївської А.О.,розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2013 року матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2012 року по справі за скаргою ОСОБА_5 на дії начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в порядку ст. 100 КПК України щодо відмови в скасуванні постанови прокурора відділу прокуратури Київської області про відмову в порушенні кримінальної справи,

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2006 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 383, ст. 304 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 5 лютого 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок - без зміни.

ОСОБА_5 звернувся до прокуратури Київської області зі скаргою на неправомірні, на його думку, дії державного обвинувача ОСОБА_7 під час розгляду цієї справи у суді.

За результатами перевірки скарги ОСОБА_5 прокурором відділу прокуратури Київської області ОСОБА_6 постановою від 29 грудня 2008 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо старшого прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_7 за відсутністю в його діяннях складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

Вказане рішення ОСОБА_5 оскаржив до Печерського районного суду м. Києва, який за результатами розгляду скарги постановою від 26 березня 2009 року зазначене рішення прокуратури області визнав законним. Апеляційна інстанція 20 жовтня 2010 року постанову районного суду залишила без зміни.

Не погоджуючись із постановою прокурора від 29 грудня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи, ОСОБА_5 оскаржив її також і до Генеральної прокуратури України. За результатами розгляду звернення ОСОБА_5 було надано відповідь № 06/1/3-5636-04 від 22 липня 2011 року за підписом начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 про відсутність підстав для скасування вищевказаної постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та про відсутність підстав для порушення кримінальної справи у порядку ст. 100 КПК 1960 року.

5 жовтня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на дії начальника ГСУ Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 в порядку ст. 100 КПК 1960 року, зазначив про незаконність відмови в скасуванні постанови від 29 грудня 2008 року відносно старшого прокурора прокуратури Київської області ОСОБА_7

Постановою місцевого суду від 1 листопада 2011 року скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

При цьому, суд проаналізував дії начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 по перевірці за скаргою ОСОБА_5 на постанову органу досудового слідства від 29 грудня 2008 року про відмову в порушення кримінальної справи, та прийшов до висновку, що надана прокурором відповідь відповідає вимогам закону. Оскільки, на момент надання прокурором відповіді рішення про відмову в порушенні кримінальної справи було перевірено судами першої та апеляційної інстанцій (відповідно 26 березня 2009 року і 20 жовтня 2010 року) та залишено без зміни.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 липня року зазначену постанову районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі скаржник ОСОБА_5 ставить питання про скасування вказаних судових рішень, а справу просить направити на новий судовий розгляд. Вважає судові рішення незаконними, оскільки судами не враховано, що матеріали наглядового провадження містять достатньо приводів і підстав для порушення кримінальної справи, а тому начальник ГСУ ГПУ повинен був скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та порушити справу щодо ОСОБА_7 Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КК України. Крім того, на його думку, судом апеляційної інстанції при розгляді його скарги було порушено ст. 55 КПК 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до статей 110, 234, 236 КПК 1960 року дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення ст. 97 КПК 1960 року в системному зв'язку з положеннями частини 2 статті 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК 1960 року, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Суд першої інстанції з додержанням порядку, встановленого процесуальним законом, зокрема з належним повідомленням учасників судового розгляду про дату та місце розгляду даної справи, розглянув скаргу ОСОБА_5 на дії начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_8 в порядку ст. 100 КПК 1960 року та дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги без задоволення, який належним чином вмотивований.

Доводи аналогічного змісту, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_5, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який залишив апеляцію без задоволення із зазначенням підстав, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Що стосується доводів ОСОБА_5 у касаційній скарзі про порушення апеляційним судом вимог ст. 55 КПК 1960 року, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки обставини, які виключали б участь судді при повторному розгляді справи в апеляційному порядку після скасування ухвали апеляційного суду у відповідності до ст. 55 КПК 1960 року - відсутні.

Колегія суддів не встановила істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б вплинути на правильність та обґрунтованість судового рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2012 року постановлені за скаргою ОСОБА_5 на дії начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в порядку ст. 100 КПК України щодо відмови в скасуванні постанови прокурора відділу прокуратури Київської області про відмову в порушенні кримінальної справи залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення.