5-1660км13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне на ґрунті особистих неприязних відносин - 09.04.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 квітня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Полтавської області на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 11 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 7 серпня 2012 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що немає судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь 2-ї клінічної лікарні управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської міської ради витрати на стаціонарне лікування потерпілого в розмірі 1 212, 53 грн.

Вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК 1960 року.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 22 жовтня 2011 року близько 00 год. 30 хв. біля кафе "Золотий Півник" по вул. Радянській в с. Мачухи Полтавського району під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин завдав ОСОБА_2 удар ножем у тулуб, спричинив тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 7 серпня 2012 року вирок суду змінено: виключено в порядку ст. 365 КПК 1960 року посилання на обтяжуючі обставини - "зухвалість вчиненого злочину", "застосування при вчиненні злочину небезпечного предмету" та вказівку про те, що засуджений ОСОБА_1 є ініціатором продовження конфлікту. Постановлено пом'якшити призначене покарання, на підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладено обов'язки, передбачені пунктами 2 - 4 ч. 1 ст. 76 КК. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотні порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд. Вважає, що суд першої інстанції неправомірно застосував до засудженого положення ст. 69 КК, у зв'язку з чим призначив явно несправедливе м'яке покарання. Апеляційний суд ці порушення закону не усунув й необґрунтовано звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, ухваливши рішення, яке не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 362 і 365 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи апеляції, в тому числі, за необхідності, і шляхом проведення судового слідства.

Згідно з ч. 2 ст. 377 КПК 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто, в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, наведені в апеляції, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Судом апеляційної інстанції при перегляді даної справи ці вимоги закону належним чином не були дотримані.

За матеріалами справи, прокурор та засуджений ОСОБА_1, заперечуючи законність вироку, подали на нього апеляції. Зокрема, прокурор у своїй апеляції, вказуючи про неправильне застосування ст. 69 КК, твердив про м'якість призначеного покарання. Натомість засуджений, в числі іншого, заперечував правильність оцінки доказів, доведеність його умислу на вчинення інкримінованих винних дій, обумовлюючи свою поведінку виключно захистом від нетверезого та фізично його переважаючого потерпілого.

Проте, апеляційний суд переконливих аргументів на спростування доводів апеляції прокурора, а також, як установлено перевіркою справи в обсязі, визначеному ст. 395 КПК 1960 року, й апеляції ОСОБА_1, та докладних мотивів прийнятого у зв'язку з цим рішення, не навів. У своїй ухвалі суд не дав вичерпних відповідей стосовно всіх тверджень апелянтів, ретельно їх не проаналізував та не зіставив їх з матеріалами справи, що містять дані про поведінку засудженого і потерпілого, формально послався на показання свідків та висновки експертиз. При цьому, суд вдався до переоцінки зібраних у справі доказів, порушуючи принцип безпосередності судового розгляду.

Як убачається з ухвали, апеляційний суд, не проводячи судового слідства, дійшов іншого висновку щодо фактичних обставин справи та виключив з вироку вказівку про ініціювання засудженим конфлікту. Крім того, приймаючи рішення про виключення з вироку саме обтяжуючих покарання обставин, залишив поза увагою, що відповідно до постановленого вироку таких обставин судом першої інстанції не встановлено. Водночас суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок про правильність кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 121 КК, послався на відсутність у справі даних, які би свідчили про нанесення потерпілим ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. Між тим, у матеріалах справи міститься експертний висновок, згідно з яким у засудженого виявлено садна шкіри та крововиливи в шкіру голови, верхніх і нижніх кінцівок (т. 1 а. с. 92-93).

Застосовуючи до засудженого інститут звільнення від покарання з випробуванням, апеляційний суд послався на щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому. Однак не зважив, що засуджений визнав свою винуватість частково, заперечував правильність встановлення фактичних обставин, стверджуючи про захист від протиправних дій потерпілого. Указана версія ОСОБА_1 судом відкинута як неспроможна.

Отже, висновки апеляційного суду щодо ставлення засудженого до вчиненого є суперечливими, а тому рішення про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК не можна вважати обґрунтованим.

Таким чином апеляційний суд не виконав належно процедури апеляційного перегляду справи та ухвалив рішення з істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Вказані порушення перешкоджають суду касаційної інстанції дійти однозначного висновку про правильність застосування кримінального закону при юридичній оцінці дій засудженого.

З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою і вона в силу ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи в апеляційному порядку суд повинен із дотриманням положень глави 30 КПК (1001-05) 1960 року ретельно перевірити зібрані у справі докази, у тому числі за необхідності шляхом проведення судового слідства, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну правову оцінку, перевірити всі доводи апеляцій, інші доводи касаційної скарги, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Якщо за наслідками нового апеляційного розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому злочині за тих самих обставин і даних про особу винного, то звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК слід вважати неправильним, а призначене із застосуванням указаної норми кримінального закону покарання - м'яким.