Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.

за участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 квітня 2013 року справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 серпня 2012 року, винесені у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора м. Миколаєва при розгляді її заяви про вчинення прокурором Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_2 злочинів, передбачених ст. ст. 383, 384 КК України.

Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 серпня 2012 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано бездіяльність прокурора м. Миколаєва у виконанні вимог ст. 97 КПК України при розгляді заяви ОСОБА_1 від 2.07.2012 року та зобов'язано прокурора м. Миколаєва виконати вимоги ст. 97 КПК України щодо заяви ОСОБА_1 від 2.07.2012 року про вчинення злочинів прокурором Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_2, передбачених ст. 383 КК України (завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочину) та ст. 384 КК України (завідомо неправдиві показання свідка).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 28 серпня 2012 року постанову суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону. Вважає, що суд, визнавши факт бездіяльності прокурора та зобов'язавши його вчинити певні дії, вийшов за межі наданих законом повноважень. Також, зазначає, що звернення ОСОБА_1 до прокуратури не відповідало вимогам ст. ст. 95, 97 КПК України, не містило інформації про злочин, конкретних відомостей, що вказували б на об'єктивні ознаки злочину, тому прокурор, за відсутності підстав для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України, повідомив заявницю про результати розгляду її звернення відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 236 КПК України 1960 р. до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом. Статтями 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України 1960 р. передбачено розгляд судом скарг тільки на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого кримінально-процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст. 97 КПК України 1960 р. орган дізнання зобов'язаний приймати до розгляду заяви і повідомлення про вчинені злочини, за результатами розгляду яких повинен порушити справу, відмовити в її порушені або ж направити її за належністю. Аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень. Такі заяви мають бути відібрані з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та повинні містити достовірні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього.

Таким чином, предметом оскарження у даному випадку в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до прокурора м. Миколаєва із заявою, у якій просила порушити кримінальну справу щодо прокурора Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_2 за завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочину та завідомо неправдиві показання, які, на думку заявниці, були надані під час судового розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. За результатом перевірки доводів, викладених і заяві ОСОБА_1, прокурором м. Миколаєва було встановлено, що ОСОБА_2 не зверталася із заявами про вчинення ОСОБА_1 злочинів до правоохоронних органів і не повідомляла про вчинення останньою злочину в суді під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Невідповідностей у показаннях свідка ОСОБА_2 об'єктивним обставинам справи під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлено не було. У зв'язку з цим заявниці було повідомлено про відсутність підстав для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора м. Миколаєва при розгляді її заяви про вчинення прокурором Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_2 злочинів, суд залишив поза увагою те, що предметом оскарження у даному випадку в порядку кримінального судочинства є дії або бездіяльність прокурора щодо заяв або повідомлень про злочини, поданих відповідно до вимог ст. 95 КПК України 1960 року та виходив безпосередньо із положень ч. 2 ст. 97 КПК України 1960 року про те, що за заявою про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити повідомлення чи заяву за належністю.

Суд, виходячи тільки з буквального тлумачення положень статей 95, 97 КПК України 1960 року, не звернув увагу на зміст заяви ОСОБА_1 і не дав оцінки тому факту, що заява не відповідала вимогам ст. 95 КПК України, оскільки по суті не містила конкретних відомостей, які б вказували на об'єктивні ознаки злочинів, що потребувало б необхідність проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України 1960 року.

Також, поза увагою суду залишилося те, що чинним кримінально-процесуальним законодавством суд не наділений повноваженнями визнати факт бездіяльності посадових осіб, тому, визнавши бездіяльність прокурора м. Миколаєва, суд вийшов за межі наданих законом повноважень.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення, допущені місцевим судом при розгляді справи.

На підставі вищенаведеного, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно усунути вище наведені недоліки, розглянути справу відповідно до вимог закону та ухвалити обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 7 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 серпня 2012 року, винесені у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора м. Миколаєва при розгляді її заяви про вчинення прокурором Центрального району м. Миколаєва ОСОБА_2 злочинів, передбачених ст. ст. 383, 384 КК України, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.