Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.

за участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула в судовому засіданні 4 квітня 2013 року у м. Києві справу за касаційною скаргою із доповненням, що подана заступником прокурора Запорізької області на вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 6 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2012 року щодо ОСОБА_1.

Вироком Енергодарського міського суду Запорізької області від 6 квітня 2012 року засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 3 ст. 212 КК України до штрафу в розмірі 255 000 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю, та діяльністю, пов'язаною з оподаткуванням, строком на 1 рік, з урахуванням вимог ст. 77 КК України без конфіскації майна;

- за ч. 2 ст. 366 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю, та діяльністю, пов'язаною з оподаткуванням, строком на 2 роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою та адміністративно-господарською діяльністю, та діяльністю, пов'язаною з оподаткуванням, строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України, в порядку ст. 77 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання, з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов'язки, передбачені п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави грошову суму в розмірі 2 891 700 грн.

Вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2012 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи з 23 липня 2010 року директором товариства з обмеженою відповідальністю "Строй-плюс", зареєстрованого 4 січня 2003 року у виконавчому комітеті Енергодарської міської ради (свідоцтво про державну реєстрацію № 11001050001000386 від 04.01.2003 р.) як суб'єкт підприємницької діяльності - юридичної особи, що знаходиться за юридичною адресою АДРЕСА_1, та з 15.01.2003 р. перебуває на обліку в ДПІ у м. Енергодарі, будучи службовою особою та виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки, умисно, в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 10.1 ст. 10 пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 16.1, п. 16.2 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), в період часу з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року не забезпечив фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних бухгалтерських документах, правильне нарахування і своєчасне перерахування платежів у бюджет, у встановлених законом звітних періодах жовтні - грудні 2010 року не здійснював своєчасне і достовірне обчислення податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, не організував і не виконував особисто правильне складання декларацій з ПДВ та податку на прибуток підприємств, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, приховуванню об'єктів оподаткування та до фактичного ненадходження грошових коштів до бюджету в особливо великих розмірах. Як встановлено судом, в результаті внесення ОСОБА_1 завідомо неправдивих відомостей в податкові декларації з ПДВ за жовтень-листопад 2010 року та податкову декларацію з податку на прибуток за 2010 рік, державі спричинені тяжкі наслідки, що полягають у заподіянні матеріальної шкоди в сумі 2 891 700 грн., що в 250 і більше разів (в 6655 разів) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на час вчення злочину становив 434,5 грн.

У касаційній скарзі заступник прокурора області порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Вважає, що суд порушив вимоги ч. 2 ст. 53 КК України, призначивши основне покарання у виді штрафу у розмірі меншому, ніж розмір заподіяної діями засудженого шкоди. Вказує, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд, всупереч вимог 334 КПК України (1001-05) 1960 року, не мотивував свого рішення належним чином. Крім того, зазначає, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року, не наведено належних доводів на спростування доводів апеляції прокурора щодо незаконності незастосування вимог ч. 2 ст. 53 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а вирок та ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. В цій частині вироку, зокрема, наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; мотиви зміни обвинувачення.

Зі змісту вироку видно, що у даній справі суд не дотримався вимог закону, оскільки у мотивувальній частині вироку не сформулював обвинувачення, визнаного судом доведеним, не встановив обставин, за яких було вчинено злочини, виклавши у вироку обставини, встановлені органом досудового слідства. Також, суд не виклав у вироку показань засудженого ОСОБА_1 щодо фактичних обставин вчинення ними злочину, які вони давали у судовому засіданні.

Приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування покарання, суд також не дотримався вимог ст. 334 КПК України 1960 року. Як убачається зі змісту вироку, суд не мотивував свого рішення належним чином, оскільки не врахував тяжкість злочинів, які вчинив ОСОБА_1, їх наслідки, поведінку засудженого, який не вжив будь-яких заходів, спрямованих на відшкодування шкоди.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок за апеляцією прокурора, не звернув уваги на порушення, допущені судом першої інстанції, та залишив вирок без зміни.

На підставі ч. 1 ст. 398 КПК України, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості, вирок та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати вищенаведене, інші доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, розглянути справу відповідно до вимог закону та постановити обґрунтоване рішення. Якщо під час нового розгляду підтвердиться обвинувачення в тому обсязі, як воно було пред'явлене раніше, то рішення про застосування ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1 слід вважати таким, що не відповідає вимогам кримінального закону.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити.

Вирок Енергодарського міського суду Запорізької області від 6 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.