Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів: Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, в якому просила:

- визнати протиправною діяльність та бездіяльність Дніпропетровської обласної державної адміністрації стосовно не проведення остаточного розрахунку при звільненні, не виплати заробітної плати, не відшкодування коштів, витрачених на відрядження, не виплати середньомісячної заробітної плати за сумлінну безперервну службу в органах державної влади, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні; не внесення запису до трудової книжки про призначення та звільнення з посади начальника управління розвитку споживчого ринку та підприємництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації, присвоєння чергового 8 рангу державного службовця; не нагородження заохочувальними відзнаками;

- стягнути з Дніпропетровської обласної державної адміністрації: заборгованість по виплаті заробітної плати у сумі 25642,76 грн., кошти, витрачені на відрядження, у сумі 505,43 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 3190,10 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у сумі 104025,60 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн.;

- зобов'язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію внести запис до трудової книжки про призначення та звільнення з посади начальника управління розвитку споживчого ринку та підприємництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації та присвоєння чергового 8 рангу державного службовця з 08 квітня 2012 року;

- зобов'язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію здійснити нагородження Почесною грамотою голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Подякою голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, та пам'ятною медаллю "За вагомий внесок в розвиток Дніпропетровської області" згідно резолюцій голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації;

- зобов'язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію згідно з рішенням суду надати довідку про середню заробітну плату до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська;

- стягнути з Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська допомогу по безробіттю у сумі 11629,09 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строків звернення до суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звернувшись у вересні 2014 року до суду з позовом, позивач пропустила встановлений Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) строк для звернення до суду, оскільки при звільненні 29 березня 2013 року була обізнана про розмір остаточного розрахунку по виплатах, пов'язаних із заробітною платою та іншим відшкодуванням.

Однак такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним та не відповідає нормам процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 29 березня 2013 року відповідно до наказу № 21 від 28 березня 2013 року була звільнена з посади заступника начальника у зв'язку із ліквідацією Управління розвитку споживчого ринку та підприємництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказ № 21 від 28 березня 2013 року ОСОБА_4 в судовому порядку не оскаржувала, з наказом ознайомлена в строк відповідно до чинного законодавства України, що нею не заперечується.

З 30 квітня 2013 року Ленінським районним центром зайнятості м. Дніпропетровська було розпочато виплату позивачу допомоги по безробіттю відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 22, пункту 1 статті 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Частинами 1, 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України було встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (v008p710-13) у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином висновок судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, коштів, витрачених на відрядження, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні суперечить викладеному вище та не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

Відповідно до частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.