Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С.,суддів Наставного В. В., Чуйко О. Г.,за участю прокурора представника цивільного відповідачазасудженого Гошовської Ю. М., ОСОБА_5,ОСОБА_6розглянула в судовому засіданні в м. Києві 04 квітня 2013 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2012 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2012 року

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

такого, що не мав судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі п. "ґ" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року ОСОБА_6 звільнено від призначеного основного і додаткового покарань.

Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 06 січня 2005 року приблизно о 15:40, керуючи автомобілем марки "Фольцваген", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по

вул. Дніпропетровське шосе у м. Запоріжжі в напрямку від вул. Ульянова до вул. Братської, виконуючи маневр лівого повороту, навпроти будинку

№ 30, порушив пункти 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не переконався в безпечності своїх дій, не надав дорогу автомобілю марки "Ауді", державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався у зустрічному напрямку, та, виїхавши на зустрічну смугу руху, здійснив зіткнення з вказаним автомобілем.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки "Ауді" ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок районного суду скасовано - на підставі п. "ґ" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу щодо нього закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та представник цивільного відповідача ОСОБА_5 просять скасувати ухвалу апеляційного суду, а кримінальну справу закрити за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину. При цьому вони наполягають, що останній заперечував проти застосування до нього Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) .

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його представника, які підтримали свою касаційну скаргу, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги та вважала оскаржувану ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для зміни або скасування судових рішень є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, такі ж, як у касаційній скарзі, доводи щодо необхідності закриття справи щодо ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину висловлювались у судах першої та апеляційної інстанцій. Ці суди обґрунтовано визнали їх безпідставними. Висновки щодо винуватості ОСОБА_6 районний та апеляційний суд належним чином умотивували у постановлених ними судових рішеннях. Вони підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів, які були ретельно проаналізовані судами, що дало їм можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені зазначеного у вироку суспільно-небезпечного діяння.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Під час вивчення матеріалів справи не було виявлено таких порушень вимог кримінально-процесуального закону в ході збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумнів у їх достовірності та допустимості. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

Що стосується доводів про незаконність застосування до

ОСОБА_6 амністії, то вони є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Так, виходячи з положень ст. 86 КК України ст. 6 КПК України 1960 року особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію у разі, якщо вона висловить своє бажання про його застосування до неї, відповідає передбаченій законом про амністію характеристиці особи, до якої застосовується амністія, а вчинений нею злочин відноситься до категорії діянь, на які поширюється дія зазначеного акту.

Згідно з п. "ґ" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають батьків віком понад 70 років, за умови, що у останніх немає інших працездатних дітей, підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_6 під час розгляду справи у суді першої інстанції висловив бажання про застосування до нього амністії на підставі поданих ним документів, що підтверджували наявність на його утриманні престарілої матері, при цьому він стверджував що у його матері інших працездатних дітей

немає (т. 5, а. с. 7.). На підставі цієї заяви суд, постановивши вирок, звільнив засудженого від покарання, обґрунтовано застосувавши до ОСОБА_6 положення Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) .

В подальшому суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 6 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року, згідно з якою особи, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом, підлягають звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, скасував вирок районного суду та звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Твердження ОСОБА_6 про те, що він заперечував проти застосування до нього амністії спростовуються протоколом судового засідання, на який останній не подавав своїх скарг і зауважень з приводу його неповноти чи неправильності, відповідно до якого ОСОБА_6 на стадії доповнень висловив своє бажання про застосування до нього амністії.

Крім того, зі змісту апеляційного скарги видно, що ОСОБА_6 в апеляційному порядку оскаржував рішення суду в частині його засудження за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та просив виправдати його, при цьому не заперечуючи законності застосування до нього амністії.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у справі не встановлено.

Таким чином, з урахуванням зазначених підстав, а також того, що злочин у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_6 відноситься до необережних, а останній, за наявності, передбачених законом підстав, висловлював бажання про застосування до нього амністії, рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності є правильним.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 вересня 2012 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього та представника цивільного відповідача

ОСОБА_5 - без задоволення.