Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С.,суддів Дембовського С.Г., Наставного В. В.,за участю прокурора потерпілого представника потерпілого Матюшевої О. В., ОСОБА_5,ОСОБА_6,захисника ОСОБА_7розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_8 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2012 року.

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2011 року

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку

України, таку, що в силу ст. 89 КК України

судимості не має,

засуджено: за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, крім житла; за ч. 2 ст. 366 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 191 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 3 роки з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої, крім житла.

Згідно з цим вироком, ОСОБА_8 засуджена за те, що в період часу з 31 серпня 2009 року по 01 грудня 2009 року, обіймаючи посаду директора ПП «Компанія Нафтогазімпекс», а з 01 грудня 2009 року посаду головного бухгалтера цього ж підприємства, будучи службовою особою, з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, в період часу з 18 листопада 2009 року по 08 вересня 2010 року вчинила розтрату, заволоділа коштами ПП «Компанія Нафтогазімпекс» в особливо великих розмірах та вчинила службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, за таких обставин.

ОСОБА_8, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння коштами ПП «Компанія Нафтогазімпекс» в особливо великих розмірах, маючи доступ до розпорядження коштами фактичного власника підприємства ОСОБА_5, під приводом повернення фінансової допомоги за договором від 18 листопада 2009 року, яку ніколи особисто не вносила, на підставі видаткових касових ордерів та підробленого касового ордеру від 03 березня 2010 року на суму

430 832 грн, заволоділа грошовими коштами підприємства на загальну суму 430 832 грн.

В подальшому продовжуючи свої злочинні дії, за відсутності будь-яких підстав для зменшення статутного фонду підприємства та внесення відповідних змін до установчих документів ПП «Компанія Нафтогазімпекс» ОСОБА_8, під приводом внесків до статутного фонду цього підприємства, яких не вносила, на підставі підроблених нею видаткових касових ордерів від 11 січня 2010 року на суму 165 206 грн., від

12 січня 2010 року на суму 315 286 грн, 04 січня 2010 року на суму 150 000 грн, від 18 січня 2010 року на суму 185 575 грн, від 22 січня 2010 року на суму

161 206 грн, заволоділа коштами підприємства на загальну суму

977 273 грн.

Надалі, ОСОБА_8 під приводом придбання для ПП «Компанія Нафтогазімпекс» товарно-матеріальних цінностей на виробничі потреби, на підставі підроблених нею касових ордерів 22 січня 2010 року на суму

5081 грн, від 03 лютого 2010 року на суму 1542 грн, від 17 лютого 2010 року на суму 5000 грн, від 15 квітня 2010 року на суму 2000 грн, від 22 квітня

2010 року на суму 5000 грн, від 23 квітня 2010 року на суму 4500 грн, від

07 травня 2010 року на суму 1668 грн, від 11 травня 2010 року на суму 2000 грн, від 18 травня 2010 року на суму 8600 грн, від 20 травня 2010 року на суму

10 000 грн, від 16 червня 2010 року на суму 4428 грн, від 29 липня 2010 року на суму 10 000 грн, заволоділа коштами підприємства на загальну суму

59 819 грн.

03 вересня 2010 року, ОСОБА_8, продовжуючи свою злочинну діяльність, на підставі підробленого нею договору безповоротної фінансової допомоги від 03 вересня 2010 року та платіжного доручення

№ 380 від 08 вересня 2010 року заволоділа грошовими коштами підприємства в сумі 170 000 грн, шляхом перерахування їх на свій рахунок.

У результаті своїх злочинних, охоплених єдиним умислом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами ПП «Компанія Нафтогазімпекс», ОСОБА_8, зловживаючи своїм злочинним становищем, заволоділа грошовими коштами на загальну суму

3 402 924 грн, що в шістсот і більш разів перевищує неоподатковуваний мінімумів доходів громадян.

08 вересня 2010 року ОСОБА_8, зловживаючи своїм службовим становищем, з метою приховання незаконної діяльності шляхом перерахування до державного бюджету України 30 000 грн, що належали ПП «Компанія Нафтогазімпекс» як податок з доходів поворотної фінансової допомоги ОСОБА_8, якої в дійсності не надавалося.

Ухвалою апеляційного суду цей вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник порушує питання про незаконність оскаржуваних судових рішень та просить їх скасувати у зв'язку з істотними порушеннями процесуального закону, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.

За змістом касаційної скарги захисник порушує питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповнотою та однобічністю досудового і судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 398 КПК України не підлягають. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Крім того, такі ж, як у касаційній скарзі, доводи щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_8 її захисник висловлював у судах першої та апеляційної інстанцій. Ці суди визнали їх безпідставними. Висновки щодо винуватості ОСОБА_8 районний та апеляційний суди належним чином умотивували у постановлених ними судових рішеннях. Вони підтверджуються сукупністю зібраних у справі доказів, які були ретельно проаналізовані судами, що дало їм можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчинені зазначених у вироку злочинів.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_8 за

ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України кваліфіковано правильно.

Під час вивчення матеріалів справи не було виявлено таких порушень вимог кримінально-процесуального закону в ході збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумнів у їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості й достатності.

Твердження захисника про порушення права на захист

ОСОБА_8 через несвоєчасне вручення їй копії вироку є безпідставними.

Так, згідно з ч. 1 ст. 344 КПК України 1960 року копія вироку засудженому чи виправданому вручається у триденний строк після його проголошення.

Однак як убачається з матеріалів справи, на постановлений щодо ОСОБА_8 вирок від 22 серпня 2011 року вона ж 06 вересня 2011 року подала апеляцію, в якій вона дослівно цитувала оскаржуваний вирок. В подальшому засуджена разом із захисником була присутня під час розгляду цієї апеляції в суді апеляційної інстанції, де проводилося судове слідство. Однак ніхто із зазначених осіб не вказував на цю обставину як на порушення права на захист засудженої.

За таких обставин порушення вимог ст. 344 КПК України 1960 року та невручення засудженій копії вироку у триденний строк після його постановлення не можна вважати істотним або таким, що тягне за собою безумовне скасування оскаржуваних судових рішень.

Призначене ОСОБА_8 покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для її виправлення й попередження нових злочинів, а також повністю відповідає положенням ст. 65 КК України.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_8, про що йдеться у касаційній скарзі захисника.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 400-25 КПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляді судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України.

При цьому постановою від 19 грудня 2011 року у справі

ОСОБА_9 Верховний Суд України встановив, що для ставлення у вину особі, що вчинила службове підроблення, спричинення її діями тяжких наслідків, визначення яких дається у п. 4 примітки до ст. 364 КК України, необхідно, щоб такі наслідки знаходились у прямому причинному зв'язку з діями, зазначеними у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК України.

З огляду на обставини та мету вчинення засудженою

ОСОБА_8 злочинних діянь підробка касових ордерів була лише способом для привласнення майна ПП «Компанія Нафтогазімпекс», а тяжкі наслідки настали саме від дій, що охоплюються диспозицією ст. 191 КК України, а не ст. 366 КК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК України.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України 1960 року вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 лютого 2012 року щодо ОСОБА_8 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК України та призначити їй покарання за цією статтею у виді обмеження волі на строк 2 роки із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 191 КК України, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, на строк 3 роки, з конфіскацією майна, яке є власністю засудженої, крім житла.

У решті ці судові рішення залишити без зміни.