Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф.,

суддів Орлової С.О., Квасневської Н.Д.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 лютого 2013 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року у справі за його скаргою на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області.

16 липня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст. 236 КПК України зі скаргою на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області у зв'язку з неприйняттям рішення, передбаченого ст. 97 КПК України, за його заявами з приводу незаконності його поміщення й утримання в Комунальному закладі «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» ( далі - КЗ «ДОКПЛ») у відділенні № 1, а не № 15, при проведенні примусової судово-психіатричної експертизи.

Постановою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року постанову суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому як на істотні порушення кримінально-процесуального закону посилається на те, що суди не перевірили викладених у його скарзі доводів і неправильно визначили предмет оскарження.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (v019p710-11) положення ст. 97 КПК України в системному зв'язку з положеннями частини 2 статті 55 Конституції України, частини 3 статті 110, частини 5 статті 234, частини 2 статті 236 КПК України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 КАС України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинювані або підготовлювані злочини суди повинні вирішувати у кримінальному судочинстві.

Системний аналіз норм КПК України (1001-05) дає підстави для висновку, що лише заяви або повідомлення про злочин, подані відповідно до вимог ст. 95 КПК України, тягнуть за собою обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді провести перевірку в порядку ст. 97 КПК України та прийняти одне з передбачених даною статтею рішень: про порушення кримінальної справи, відмову в її порушенні або направлення заяви чи повідомлення за належністю. Такі заяви повинні містити конкретні відомості, що вказують на об'єктивні ознаки злочину або підготовки до нього, а також бути відібраними з попередженням заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Виходячи з наведеного, при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, досудового слідства та прокуратури під час перевірки заяв і повідомлень про злочини суд першої інстанції повинен перевірити: чи прийнята заява про злочин відповідно до вимог ст. 97 КПК України, чи містить вона дані, які вказують на ознаки злочинного діяння, чи достатньо їх для того, щоб розпочати досудове слідство, чи немає обставин, передбачених ст. 6 КПК України, які виключають провадження у кримінальній справі, та залежно від отриманих результатів прийняти рішення про залишення скарги без задоволення або про направлення заяви про злочин до прокуратури, слідчого або органу дізнання для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.

Доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі про наявність у суду підстав для визнання незаконною бездіяльності прокуратури і зобов'язання цього органу виконати вимоги ст. 98 КПК України, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх безпідставними. При цьому суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. ст. 377, 382 КПК України, перевірив доводи, що були викладені в апеляції ОСОБА_1 на постанову місцевого суду, дав на них вичерпну відповідь і зазначив підстави, через які визнав апеляцію необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який, розглянувши справу за скаргою, дослідивши матеріали наглядового провадження за заявами ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області з приводу його поміщення й утримання в КЗ «ДОКПЛ», встановив, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не звертався з заявами щодо незаконності поміщення й утримання його в відділенні № 1, замість № 15 зазначеного закладу, бездіяльність прокуратури щодо яких була предметом оскарження. Тобто були відсутні заява або повідомлення про злочин з зазначених у скарзі обставин, які би породжували обов'язок органу прокуратури провести перевірку і прийняти рішення в порядку ст. 97 КПК України, а тому судові рішення є законними й обґрунтованими.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування постанови й ухвали, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2012 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області - без зміни.