Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Бухтіярової І.О.,

Голубєвої Г.К.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" - Романюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - ДПІ) на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року у справі № 822/4470/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко ХХІ Плюс" (далі - Товариство) до ДПІ, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Наследие", Приватне підприємство "Агро-Адмірал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Прометей Д",

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У листопаді 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0003022201, № 0003032201 від 14.11.2013 року щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

24 грудня 2013 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0003022201, № 0003032201 від 14.11.2013 року визнані протиправними та скасовані.

Задовольняючи позов, суди зазначили, що вчинення господарських операцій між Товариством та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах адміністративної справи копіями податкових накладних та іншими первинними документами, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 11.09.2013 року до 22.10.2013 року ДПІ була здійснена документальна планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.08.2010 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 29.10.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п.,п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 983 590,00 грн., а також у порушення п.,п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.,п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 806 261,00 грн.

14 листопада 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0003022201 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 1 229 487,50 грн., № 0003032201 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 1 007 826,25 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відповідно до ст. 9 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції, з огляду на те, що для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчих вимог і які відображають реальність господарської операції.

Суди встановили, що 8.06.2012, 14.06.2012 року між Товариством та ТОВ "Наследие" були укладені договори № 08/06, № 14/06 купівлі-продажу товару (олійного насіння сої).

5 вересня 2012 року, 9 вересня 2012 року між Товариством та ТОВ "Прометей Д" були укладені договори № 15/09-12, № 09/09-12 купівлі-продажу товару (олійного насіння сої).

3 жовтня 2012 року між Товариством та ПП "Агро-Адмірал" був укладений договір № 03/10-2012 щодо поставки товару (паливних гранул з деревини).

Для підтвердження виконання зазначених договорів Товариство надало видаткові та податкові накладні; товарно-транспортні накладні; посвідчення; дані бухгалтерського обліку за рахунками 208, 203; платіжні доручення.

Товариство зазначило, що використання придбаного у контрагентів товару у власній господарській діяльності підтверджується тим, що за період з листопада 2012 року до грудня 2012 року Товариством була вироблена готова продукція: олія соєва нерафінована - 636,22 тон; шрот соєвий - 2465 тон. Реалізовано продукції покупцям: олія соєва - 493,88 тон; шрот соєвий - 2593,82 тон. Щодо паливних гранул, то вони були використані в процесі спалювання в твердопаливних парових котлах для отримання пару, необхідного для переробки сої.

Суди обґрунтовано зазначили, що Товариством були надані всі первинні документи, які відповідають вимога ст. 9 Закону № 996-XIV, на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.