Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, міського КП "Маріупольське бюро технічної інвентаризації", треті особи - Реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, визнання недійсним дублікату свідоцтва, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2013 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, -

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним позовом, у якому просив:

визнати незаконними дії виконавчого комітету Маріупольської міської ради по видачі дублікату свідоцтва НОМЕР_1 від 21.03.2012 про право власності на будинок по АДРЕСА_1;

визнати недійсним дублікат свідоцтва НОМЕР_1 від 21.03.2012 про право власності на будинок по АДРЕСА_1.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2013 року відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій неправомірними, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 та його представник, посилаючись на законність судових рішень, просить залишити їх без змін.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

При касаційному перегляді судових рішень у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Встановлено, що вказаний спір пов'язаний із законністю дублікату свідоцтва про право власності на будинок.

За таких обставин спір щодо захисту цивільних прав має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року (справа № 21-544а14).

Відповідно до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За змістом частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з частиною 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 КАС України, суд,-

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 17 жовтня 2013 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року - скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, міського КП "Маріупольське бюро технічної інвентаризації", треті особи - Реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, визнання недійсним дублікату свідоцтва.

Роз'яснити позивачеві право звернення до суду з порядку цивільного судочинства.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.