21-2504а15 Про скасування податкових повідомлень-рішень з податку на доходи - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Миколаївській області (далі - ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

У жовтні 2009 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 29 травня 2009 року № 683/17/1846818722/9336 - про визначення їй податкового зобов'язання з податку на доходи у розмірі 9602 грн 48 коп. в частині донарахування та стягнення 5667 грн 1 коп. та № 682/17/1846818722/9335 - про визначення їй податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) (у тому числі штрафних санкцій) у розмірі 49 199 грн 66 коп.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 9 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що позов є необґрунтованим, а відповідач, приймаючи оскаржувані повідомлення-рішення, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені законами України, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову немає.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 грудня 2014 року відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 2.3.1 пункту 2 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 січня, 2 вересня та 24 листопада 2014 року (№№ К-41690/10, К/9991/50245/11, К/9991/30024/11 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2014 року, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи наявність неоднакового правозастосування, цей суд, погоджуючись з рішенням апеляційного суду про часткове задоволення позову, виходив із того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, а після виникнення обов'язку переходу на загальну систему оподаткування в ІV кварталі 2008 року обсяг його виручки від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) не перевищив сукупно 300 000 грн, то у позивача не виник обов'язок зареєструватися платником ПДВ.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права ФОП ОСОБА_1 посилалася також на ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня та 24 листопада 2014 року, проте ці рішення не можуть братися до уваги, оскільки зазначеними ухвалами суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що оскільки в ІV кварталі 2008 року обсяг виручки ФОП ОСОБА_1 від реалізації продукції (послуг, товарів, робіт) перевищив 500 000 грн, у позивача внаслідок перевищення обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продукції (послуг, товарів, робіт) виник обов'язок зареєструватися платником ПДВ. А отже дії ОДПІ щодо донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на доходи фізичних осіб є правомірним, перевірка податковим органом була проведена з дотриманням вимог податкового законодавства, а податкові повідомлення-рішення винесені на законних підставах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, на рішення в якій посилається позивач, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.