Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Широян Т.А., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року.

Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, 15 січня 2009 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська за ч. 3 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки

за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

За сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за даним вироком суду за ч. 3 ст. 185 КК України, більш суворим, яке призначено за вироком цього ж суду від 15 січня 2009 року, ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та на нього покладено обов’язки відповідно до пп. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За ч. 1 ст. 393 КК України ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 15 січня 2009 року та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно вироку суду ОСОБА_1 12 січня 2009 року біля 23 години шляхом проникнення до приміщення майстерні по ремонту мобільних телефонів "Мобіламан", розташованої по АДРЕСА_1, викрав мобільні телефони, запасні та комплектуючі частини, чим заподіяв матеріальну шкоду власнику майстерні ОСОБА_2 на суму 8406 грн., а також потерпілим, чиї телефони знаходилися на ремонті у майстерні: ОСОБА_3 - на суму 330 грн., ОСОБА_4 - на суму 350 грн., ОСОБА_5 - на суму 550 грн., ОСОБА_6 - на суму 740 грн., ОСОБА_7 - на суму 460 грн., ОСОБА_8 - на суму 80 грн., ОСОБА_9 - на суму 740 грн., ОСОБА_10 - на суму 160 грн., ОСОБА_11 - на суму 400 грн., ОСОБА_12 - на суму 670 грн., ОСОБА_13 - на суму 150 грн., ОСОБА_14 - на суму 1100 грн.

Крім того, ОСОБА_1, перебуваючи під вартою по даній кримінальній справі, 24 червня 2009 року під час його етапування з залу засідань до СІЗО № 3 м. Дніпропетровська, вчинив втечу з-під варти.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та закрити провадження у справі за ч. 3 ст. 185 КК України за недоведеністю його вини у вчиненому злочині, а за іншим обвинуваченням справу направити на новий судовий розгляд.

Зазначає, що судом порушено його право на захист, сам він був позбавлений права вільного вибору захисника, а призначений за рішенням суду захисник ОСОБА_15 неналежним чином виконував свої обов’язки.

Крім того, стверджує, що у обґрунтування його винуватості за ч. 3 ст. 185 КК України суд поклав недопустимі докази, отримані із порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, а саме шляхом застосування до нього незаконних заходів працівниками міліції.

Вказує, що, у порушення вимог ч. 2 п. 6 ст. 370 КПК України, справа судом першої інстанції була розглянута за його відсутністю.

Також, ОСОБА_1 наголошує на тому, що він належним чином не був ознайомлений із технічним записом судового засідання, хоча відповідне клопотання ним було заявлено.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, як безпідставну, та таку, що не відповідає матеріалам справи, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст. 369 КПК України щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які оскаржуються засудженим. У зв'язку з наведеним, доводи засудженого в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримані у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що вирок суду ґрунтується, зокрема, на фактичних даних, встановлених первинними показаннями самого ОСОБА_1, в тому числі і в судовому засіданні, який стверджував, що 12 січня 2009 року біля 23 години він, шляхом відмикання дверей майстерні мобільних телефонів ПП "Мороз", проник до приміщення, звідки таємно викрав мобільні телефони та запасні частини до них; показаннями потерпілих - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_13, ОСОБА_20, ОСОБА_10 щодо індивідуальних властивостей телефонів та їх вартості, які вони здавали у ремонт і які були викрадені із майстерні; показаннями свідка ОСОБА_21, матері засудженого, яка стверджувала, що в двадцятих числах січня 2009 року у кімнаті сина бачила декілька мобільних телефонів та запасні частини до них; показаннями свідка ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 про обставини купівлі ними у ОСОБА_1 телефонів без документів; даними протоколів огляду помешкання ОСОБА_1, відтворення обстановки та обставин події за участю засудженого, пред’явлення предметів для впізнання.

Наведеними доказами суд спростував твердження ОСОБА_1 про його непричетність до викрадення мобільних телефонів та запасних частин до них.

Суд першої інстанції у судовому засіданні повно і всебічно дослідив всі показання ОСОБА_1 про обставини викрадення ним мобільних телефонів, у тому числі його заяви про недозволені методи слідства, та в сукупності з іншими зібраними у справі доказами дав оцінку показанням засудженого й обґрунтовано поклав у основу вироку його показання, які він давав послідовно протягом досудового слідства та на початку судового слідства, де він визнавав свою участь у вчиненні даного злочину. Ці його показання про обставини вчинення даного злочину суд правильно визнав логічними, які не містять суперечностей та знайшли своє підтвердження в інших зібраних у справі доказах, які повно перевірені судом з наведенням у вироку їх аналізу й оцінки.

Належним чином оцінивши ці та інші докази у справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 повторно вчинив таємне викрадення чужого майна шляхом проникнення до приміщення, і його дії за даним епізодом обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України кваліфікував вірно.

Правильність засудження за ч. 1 ст. 393 КК України ОСОБА_1 фактично не оспорюється.

Прокуратурою і судом при розгляді справи належно досліджувались вказані засудженим обставини про застосування до нього недозволених заходів ведення слідства, що, як він зазначав, потягло за собою самообмову, і ці заяви засудженого обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності.

Як убачається із протоколу судового засідання, засуджений ОСОБА_1 систематично порушував порядок у судовому засіданні, а тому, відповідно до вимог ст. 272 КПК України, суд обґрунтовано видалив його з залу засідання до оголошення вироку суду.

За змістом статей 87, 88, 88-1, 88-1 КПК України, на суд першої інстанції покладено обов’язок ознайомлення учасників судового розгляду з протоколом судового засідання при наявності відповідного клопотання. З матеріалами справи ОСОБА_1 ознайомлений у повному обсязі.

Що ж стосується відтворення технічного запису процесу, то після розгляду справи по суті він може відтворюватись за рішенням суду лише під час розгляду зауважень на протокол судового засідання, які від ОСОБА_1 не надходили.

Право ОСОБА_1 на захист при розгляді справи судами обох інстанцій порушено не було.

Апеляційний суд перевірив всі обставини справи, доводи засудженого, які аналогічні за змістом та вимогам його касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку про залишення вироку суду щодо ОСОБА_1 без зміни.

Будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав, для скасування чи зміни зазначених судових рішень у справі в касаційному порядку не вбачається, а тому відповідно немає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Вирок суду щодо засудженого ОСОБА_1 належно обґрунтований, відповідає вимогам ст. ст. 323, 324 КПК України.

Це стосується і ухвали апеляційного суду, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Покарання ОСОБА_1 призначено у відповідності із вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених ним злочинів, даних про його особу та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

На підставі наведеного, керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2011 року щодо нього – без зміни.