Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Єлфімова О.В. суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В., за участю прокурора Гладкого О.Є.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної республіки Крим на вирок Феодосійського міського суду Автономної республіки Крим від 26 квітня 2011 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше судимого вироком Феодосійського міського суду Автономної республіки Крим від 9 грудня 2008 року за ч.4ст. 190 КК України на 6 років позбавлення волі, з конфіскацією майна,

засуджено за:

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю;

- ч. 2 ст. 358 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 6місяців;

- ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3400 гривень з позбавленням права обіймати посади повязані з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських функцій на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських функцій на 3 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеного вироком Феодосійського міського суду Автономної республіки Крим від 9 грудня 2008 року, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ майна, яке є його власністю, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських функцій на 3 роки.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено за:

- ч. 2 ст. 190 КК України на 1 рік позбавлення волі;

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 358 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

- ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 гривень з позбавленням права обіймати посади повязані з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських функцій на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно розпорядчих чи адміністративно господарських функцій на 1 рік.

На підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього певних обовязків.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянку України,

раніше не судиму,

засуджено за:

- ч. 2 ст. 190 КК України на 1 рік позбавлення волі;

- ч. 4 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 358 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 358 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього певних обовязків.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними в тому, що вони, з метою заволодіння грошовими коштами банківських установ, шляхом обману та зловживання довірою посадових осіб банківських установ, а також обману фізичних осіб, при оформленні споживчих кредитів на себе, як членів злочинної групи та сторонніх осіб, протягом 2003 2008 років у м. Феодосія, зорганізувалися в злочинну групу, метою якої було отримання споживчих кредитів.

Так, ОСОБА_5, розробив злочинну схему, з якою погодилися ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно якої ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оформлювалися споживчі кредити на себе, та підшукувалися інші фізичні особи для оформлення кредитів в банківських установах. В подальшому, отримавши по кредитам грошові кошти, втягнуті у вчинення злочину фізичні особи, передавали їх ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які обіцяли цим особам виплатити за них кредити та проценти по ним.

У такий спосіб з грудня 2003 року по липень 2008 ріку, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили 66 епізодів злочинної діяльності та заволоділи грошовими коштами банків та фізичних осіб на загальну суму 2.561.928,866 гривень.

Грошові кошти, отриманні злочинним шляхом, витрачалися на часткове погашення раніше отриманих кредитів, оформлених на фізичних осіб за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом при незаконних оформленнях кредитів в інших банках за фіктивними документами та на підставних осіб, та розподілялися між учасниками організованої групи та використовувалися на власні потреби.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, кваліфікації дій засуджених, ставить питання про скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд у звязку з неправильним застосуванням кримінального закону ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, внаслідок мякості. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував кількість епізодів злочинної діяльності, а також матеріальну шкоду, яка становить 2.561.928,866 гривень, більша частина з якої не відшкодована.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу заступника прокурора Автономної республіки Крим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за яких їх засуджено, за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних і перевірених у судовому засіданні доказах та у касаційній скарзі не оспорюються.

Викладені у касаційній скарзі доводи про те, що суд, приймаючи рішення про звільнення засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням не дотримався вимог кримінального закону, є обґрунтованими.

Так, згідно ст. 398 КПК України підставами для скасування вироку є невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, приймаючи рішення, у мотивувальній частині вироку зобовязаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що помякшують та обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 (v0007700-03) «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належно вмотивувавши такий свій висновок.

Проте, як вбачається з вироку суду та матеріалів кримінальної справи, ці вимоги суд не виконав та не обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, а лише послався на обставини, що помякшують покарання, та не зазначив які саме дані про їх особи дають підстави для висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання.

Непереконливим є й посилання суду як на підставу звільнення від відбування покарання з випробуванням і на наявність на утриманні ОСОБА_6 двох малолітніх дітей та матері, яка перебуває на диспансерному обліку у лікарні та потребує постійного догляду, а також дідуся, який є інвалідом 1 групи та потребує стороннього догляду. А ті обставини, що засуджені повністю визнали себе винними, щиро розкаялися, не дають підстав для висновку про можливість їх виправлення без відбування покарання.

Звільняючи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції належним чином не врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, один з яких відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, належить до тяжких злочинів. Судом також повною мірою не враховано суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 злочинів, кількість епізодів та тривалий термін злочинної діяльності.

За таких обставин висновок суду про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають звільненню від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки для їх виправлення достатньо виконання протягом іспитового строку покладених на них обовязків, є хибним, а тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора в частинінеправильного застосування кримінального закону, що на думку колегії суддів, потягло і неправильне призначення судом покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і є підставою для скасування вироку суду та направлення справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи, якщо винність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів буде доведено, а кваліфікація їх дій підтверджена, суду необхідно призначити їм покарання з дотриманням усіх вимог кримінального закону, враховуючи те, що призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати мяким.

Керуючись ст.ст.394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Автономної республіки Крим задовольнити.

Вирок Феодосійського міського суду Автономної республіки Крим від 26 квітня 2011 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати, а справу і цій частині направити на новий судовий розгляд.