Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.

суддів Франтовської Т.І., Тельнікової І.Г.

за участю прокурора Таргонія О.В.

адвоката ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

засудженого ОСОБА_3

розглянула в судовому засіданні 8 грудня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 та засудженого на вирок Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року.

Вироком Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року засуджено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1229,97 грн., та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винним за вчинення злочину за наступних обставин.

7 липня 2010 року близько 12 години, будучи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем "ВАЗ-2104" державний номер НОМЕР_1, з несправною гальмівною системою, рухаючись зі швидкістю 40-45 км/годину по дорозі, яка зв’язує АДРЕСА_1 в с. Нововязовське Юр’ївського району Дніпропетровської області.

В процесі руху ОСОБА_3 виявив на дорозі перешкоду – лежачого на ній пішохода ОСОБА_5, та помилково вважаючи, що перешкодою є не пішохід, не прийняв своєчасних заходів для зниження швидкості аж до повної зупинки або безпечного об’їзду перешкоди, не маючи яких-небудь перешкод технічного чи фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, продовжив рух далі. Наблизившись до перешкоди, ОСОБА_3 побачив, що перешкодою є пішохід, здійснив гальмування. В наслідок, несправності гальмівної системи, ОСОБА_3 автомобіль своєчасно зупинити не зміг, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5 та зник з міста скоєння злочину. ОСОБА_3 були порушені п. 2.3 "а", п. 12.3, п. 31.6 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_5 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження від яких настала смерть.

В касаційній скарзі засуджений вказує на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправомірність його затримання працівниками міліції, в зв’язку з цим вважає його показання на стадії досудового слідства в якості підозрюваного де визнав свою вину не можуть буті взяті до уваги оскільки до нього застосовувались недозволені методи слідства. Також вважає, що інші докази його вини відсутні. Засуджений ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення щодо нього та направити справу на новий судовий розгляд.

В касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 вказує доводи аналогічні доводам касаційної скарги засудженого. Просить судові рішення по справі скасувати а кримінальну справу щодо ОСОБА_3 направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідача, думку засудженого, адвоката ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 про підтримання касаційних скарг, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Винуватість ОСОБА_3 у вчинені злочину за який його засуджено підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, що правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку.

При цьому суд першої інстанції ретельно дослідив всі докази, що мали значення для з’ясування всіх обставин справи.

Крім того, суд об’єктивно послався, як на доказ вини засудженого його показання на досудовому слідстві, де він визнав свою вину повністю, а саме, показання дані ОСОБА_3 у якості підозрюваного (т. 1 а.с. 68) та обвинуваченого за участю захисника (т.1 а.с. 72), де він вказав за яких обставин він скоїв дорожньо-транспортну пригоду.

Суд належним чином мотивував своє рішення з цього приводу, оскільки, ці показання підтверджуються показаннями свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та висновком судово-медичної комісійної експертизи про механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому та причину його смерті, а також протоколом огляду та перевірки технічного стану автомобіля (т. 1 а.с. 19-20), згідно якого можна зробити висновок, що тормозна система була несправна, висновком судово-автотехнічної експертизи про порушення ОСОБА_3 п. 2.3 "а", п. 12.3, п. 31.6 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) водієм ОСОБА_3 (т.1 а.с. 38). Також, при огляді транспортного засобу було виявлено пляму бурого кольору схожу на кров, мікрочастки схожі на волосся та речовину біологічного походження.

Доводи касаційних скарг засудженого та захисника з приводу порушення працівниками міліції вимог кримінально-процесуального закону при затриманні ОСОБА_3, що в свою чергу потягло визнання ним своєї вини є безпідставними, так як спростовуються протоколом затримання ОСОБА_3, який складений у відповідності до вимог закону (т.1 а.с. 58), де йому були роз’яснені його права, в тому числі і право на захист та показаннями працівників міліції: ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_9, які його затримували та підтвердили, що ОСОБА_3 знаходився у стані алкогольного сп’яніння та підтвердив свою причетність до скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Після затримання ОСОБА_3 йому були роз’яснені процесуальні права, в тому числі право на захист (т.1 а.с. 64). Після чого, ОСОБА_3 був наданий захисник (т.1 а.с. 67).

Доводи ОСОБА_3 та його захисника про застосування до засудженого недозволених методів ведення слідства перевірялись в повному обсязі та свого підтвердження не знайшли. Крім того, доводи викладені в касаційних скаргах засудженого та захисника були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, яка у відповідності до ст. 377 КПК України перевірила їх у повному обсязі та надала відповіді на всі доводи викладені в апеляційних скаргах.

Як видно зі змісту касаційної скарги засудженого, він фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Аналіз зібраних по справі доказів дає підстави колегії суддів зробити висновок про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Виходячи з наведеного, підстав для скасування рішень прийнятих судами колегія суддів не вбачає.

При призначенні ОСОБА_3 покарання суди правильно і в повній мірі врахували ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно з ч. 3 ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу підсудного, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України.

Згідно ст. 66 КК України обставинами, що пом’якшують покарання, судом визнано, наявність у засудженого на утриманні малолітньої дитини, а також враховано інші дані про особу засудженого: по місцю проживання характеризується посередньо, обставиною, що обтяжує покарання судом визнано вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Враховуюче наведене, колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, оскільки в достатній мірі було враховано характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, а також наявність пом’якшуючих обставин.

Вважати, що досудове та судове слідство були проведені неповно чи однобічно підстав немає.

Призначене засудженому ОСОБА_3 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані рішення, колегією суддів по справі не виявлено.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 та засудженого залишити без задоволення.

Вирок Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.