Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Григор'євої І.В.,

суддів: Британчука В.В., Єленіної Ж.М.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

потерпілого ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 грудня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2011 року.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від

25 листопада 2010 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь: потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_3 16 506 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 75 000 гривень на відшкодування моральної шкоди; держави судові витрати в розмірі 5 487 грн. 60 коп.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 28 травня 2010 року приблизно о 8 годині, керуючи автомобілем "ВАЗ 21099" на вулиці Другої П’ятирічки в м. Харкові, порушив вимоги пунктів 1.5, 8.7.3, 8.10, 16.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) – проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед виїздом на перехрестя не дав дорогу автомобілю "ГАЗ-330214", керованому ОСОБА_4, який мав перевагу в русі, виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з цим автомобілем.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль "ВАЗ 21099" виїхав за межі проїзної частини, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2011 року вирок змінено й призначено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк чотири роки. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Посилаючись на тяжкість злочину, характер діяння, його наслідки, критичне ставлення потерпілих, а також на відсутність обставин, що пом’якшують покарання, обґрунтовує призначення ОСОБА_2 м’якого за видом основного покарання.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, думку потерпілого про скасування ухвали апеляційного суду з наведених у скарзі підстав, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід залишити без задоволення.

Подія злочину, фактичні обставини його скоєння, кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Мотивуючи призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, апеляційний суд, як видно з ухвали, зважив на характер допущених порушень правил дорожнього руху, умови, які цьому передували, правильно послався на належність діяння, яке йому поставлено в провину, до необережних злочинів, врахував дані про особу, обставини, що впливають на покарання, та поведінку після злочину.

Зокрема, відсутність відомостей про скоєння злочинів у минулому, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, вжиті заходи для залагодження провини перед потерпілими – добровільно частково відшкодував шкоду, завдану злочином.

За місцем проживання ОСОБА_2 охарактеризували з позитивної сторони.

Апеляційний суд слушно взяв до уваги й те, що після постановлення вироку засуджений продовжував сплачувати визначені йому суми на користь потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3

З урахуванням цих даних, а також за наявності щирого каяття, стану здоров’я ОСОБА_2 – третьої групи інвалідності, апеляційна інстанція, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності, призначила ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, яке обґрунтовано визнала необхіднім та достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів.

Рішення суду належним чином мотивовано, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання. Це покарання матиме й превентивне значення як для засудженого, так й для інших осіб.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставами для скасування ухвали.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 лютого 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, – без задоволення.