Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,

суддів: Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 28 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора м. Києва на вирок Подільського районного суду м. Києва від 12 липня 2011 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1, 5 листопада

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого:

- вироком Київського районного суду м. Донецька від 4 вересня 2006 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з іспитовим строком тривалістю 2 роки;

- вироком Краматорського міського суду Донецької області від 12 квітня 2007 року за частинами 2, 3

ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України за сукупністю злочинів до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Цей вирок згідно Указу Президента України про помилування переглянутий 29 січня 2010 року, знижено покарання до 5 років позбавлення волі. Згідно з постановою Нікітовського районного суду

м. Горлівки Донецької області від 29 квітня 2010 року звільненого умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 28 днів,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 185 КК України на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного

ОСОБА_1 за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_2 3600,0 грн; ОСОБА_3 4762,98 грн; ОСОБА_4 2828,0 грн; ОСОБА_5 3100,0 грн.

Накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

В апеляційному порядку вирок місцевого суду не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він за наведених у вироку обставин повторно таємно викрав чуже майно, а також вчинив ті ж самі дії, поєднані з проникненням у житло, а саме:

- 17 травня 2010 року приблизно о 14:00 з приміщення кафе «Бочка» по вул. Спаська, 9 а в м. Києві належні ОСОБА_2 кошти на суму 3600,0 грн;

- цього ж дня приблизно о 23:00 біля будинку АДРЕСА_1 з належного ОСОБА_3 автомобіля марки «Субару»

(реєстр. № НОМЕР_1) належне останньому майно на загальну суму

3572,98 грн;

- 17 червня 2010 року приблизно о 04:00 біля будинку АДРЕСА_2 з належного ОСОБА_4 автомобілю марки «Мазда-3» (реєстр. № НОМЕР_2) належне останньому майно на загальну суму 2315,00 грн;

- 6 липня 2010 року приблизно о 03:00 біля будинку № 26 по

вул. Петропавлівській в м. Києві з належного ОСОБА_5 автомобілю марки «КІА РІО» (реєстр. № НОМЕР_3) належне останній майно на загальну суму 1900,0 грн;

- 11 липня 2010 року приблизно об 07:00 з будинку АДРЕСА_3 належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 1536,0 грн.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора м. Києва, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуально закону, просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно у відсутності в судовому засіданні потерпілих, не зясувавши їх згоди, провів судовий розгляд справи за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 299 КПК України. На думку скаржника, суд не міг розглянути цивільні позови у відсутності потерпілих та без оголошення їх у судовому засіданні. Крім того, звернув увагу суду на те, що мотивувальна частина вироку всупереч ст. 334 КПК України не містить підстав для задоволення чи відхилення цивільного позову, натомість містить посилання на показання потерпілих та свідка ОСОБА_7 на досудовому слідстві, що суперечить вимогам ст. 323 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі, і вважав, що постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення за наявними у справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржено.

Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна, скоєному повторно та вчинення тих самих дій, поєднаних з проникненням у житло, тобто в учиненні злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 185 КК України, за обставин, установлених судом ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Що стосується доводів викладених у касаційній скарзі прокурора про порушення місцевим судом вимог кримінально-процесуального закону при проведенні судового розгляду справи за процедурою, передбаченою

ч. 3 ст. 299 КПК України, то вони є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.

Наведене свідчить про те, що законодавець надав можливість проведення скороченого судового слідства. При цьому факти, які сторонами не оспорюються, вважаються дослідженими та встановленими в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду

ОСОБА_1 не оспорював фактичні обставини справи та розмір цивільних позовів, повністю визнав себе винним у вчиненні злочинів, за якими він обвинувачувався. Суд розяснив ОСОБА_1 процесуальні наслідки скороченого розгляду справи згідно ч. 3 ст. 299 КПК України та впевнився в добровільності та істинності позиції підсудного.

Відповідно до протоколу судового засідання від 12 липня 2011 року

(т. 2, а.с. 296) ОСОБА_1 висловився про недоцільність дослідження доказів, а також про обізнаність у тому, що в такому разі він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку та погодився з таким порядком їх дослідження.

Що стосується відсутності в судовому засіданні потерпілих при проведенні судового розгляду справи за процедурою, передбаченою

ч. 3 ст. 299 КПК України, то колегія суддів дійшла наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпілі ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 участі у судовому засіданні не брали. Матеріали справи містять заяви потерпілого ОСОБА_4 (т. 2, а.с. 270), представника інтересів неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 (т. 2, а.с. 281) про можливість слухання справи у їх відсутність, а потерпілі

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про розгляд справи були повідомлені судом належним чином. Матеріали справи містять достатньо даних на підтвердження того, що судом неодноразово вживалися заходи щодо забезпечення їх участі в судовому засіданні.

Права потерпілого захищаються державним обвинувачем та забезпечуються, зокрема, повним визнанням підсуднім своєї вини у вчинених злочинах та розміру цивільного позову.

Таким чином, вважати, що суд істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, розглянувши справу у відсутності потерпілих, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, підстав немає.

Стосовно доводів прокурора про те, що суд розглянув цивільні позови у відсутності потерпілих та без оголошення їх у судовому засіданні, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 291 КПК України, суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

В протоколі судового засідання від 30 березня 2011 року (т.2, а.с. 241) зазначено про те, що цивільні позови потерпілих ОСОБА_2,

ОСОБА_9, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оголошувались прокурором після оголошення обвинувального висновку, а у протоколі судового засідання від 12 липня 2011 року зазначено, що ОСОБА_1 цивільні позови потерпілих визнав в повному обсязі, а тому суд правомірно задовольнив позовні вимоги потерпілих.

Що стосується доводів прокурора про те, що мотивувальна частина вироку всупереч вимогам ст. 323 КПК України містить посилання на показання потерпілих та свідка ОСОБА_7, які під час судового розгляду не допитувались, то колегія суддів вважає, що вказане порушення місцевого суду не є таким, що тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог

ст. 65 КК України, його вид і строк визначено судом правильно, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які би перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку діям засудженого і були би безумовною підставою для скасування та зміни судового рішення, колегія суддів не встановила.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 12 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу першого заступника прокурора м. Києва без задоволення.