Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Шилової Т.С.,

суддів Широян Т.А., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.

розглянула в судовому засіданні 6 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Буринського районного суду Сумської області від 18 лютого 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2011 року.

Вироком Буринського районного суду Сумської області від 18 лютого 2011 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 14 липня 2008 року Буринським районним судом за ст. 395, ч. 2 ст. 70, ч. 4 ст. 70 КК України на 1 рік 2 місяці обмеження волі, звільненого 18 серпня 2009 року по відбуттю покарання,

- за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на двісті сорок годин;

- за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на один рік.

У відповідності до ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, остаточно визначено покарання, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі строком на один рік.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не мав судимості,

- за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді громадських робіт строком 240 годин.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2011 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за скоєння злочинів за таких обставин.

16 листопада 2010 року близько 10 години, ОСОБА_1, повторно, перебуваючи в господарстві ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 Буринського району Сумської області, таємно викрав з подвір'я господарства 30 літрів дизельного пального з каністрою, що належало ОСОБА_3, спричинивши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 258 грн.

18 листопада 2010 року, близько 18 години 15 хвилин, ОСОБА_1, повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, проникли на подвір'я господарства ОСОБА_4 де зірвавши, за допомогою знайденого на подвір'ї лому, навісний замок з вхідних дверей, проникли до сараю, звідки таємно викрали чотири качки, спричинивши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 240 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить судові рішення скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовує своє прохання порушенням судом вимог ст. ст. 299, 334 КПК України. Наголошує, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості злочину та даним про його особу внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається із матеріалів справи, під час судового розгляду справи, на підставі зібраних у справі доказів, які у судовому засіданні досліджувались в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та правильно кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України, що у касаційній скарзі не заперечується.

Твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого через м’якість, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочині, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Рішення суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, із застосування положень ст. 69 КК України, відповідним чином мотивовано і є правильним.

Так, суд при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини вчинення злочинів та їх наслідки, дані про особу засудженого, те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, повністю визнав вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та відшкодував повністю заподіяну потерпілим шкоду, що визнано судом пом’якшуючими покарання обставинами.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора з підстав, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування вироку суду першої інстанції та, у відповідності до вимог ст. 377 КПК України, належним чином мотивував свої висновки.

Посилання прокурора на те, що суд першої інстанції при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, у частині викрадання майна потерпілої ОСОБА_4, не вказав місце скоєння злочину є слушними. Між тим, вказані порушення, з точки зору вимог ст. 370 КПК України, не є такими, що перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а тому не можуть бути визнані підставами для скасування вироку.

Під час перевірки матеріалів справи встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій істотних порушень кримінального та кримінально-процесуальних законів, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо засуджених судових рішень, не допустили. Тому законних підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Буринського районного суду Сумської області від 18 лютого 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без зміни.