Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Укртара-Воланпак" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправними та скасування припису та постанови,

Приватне акціонерне товариство "Укртара-Воланпак" звернулось з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про визнання протиправними та скасування припису від 25 січня 2014 року та постанови № 47/14/7/26-8/0402/02/2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати їх та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що 25 січня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві проведена позапланова перевірка виконання позивачем вимог припису від 22 листопада 2013 року, за підсумками якої складено відповідний акт та виявлено, що вимоги цього припису не виконані, чим порушено пп. "а" ч. 4 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За наслідками вказаної перевірки відносно позивача складено протокол від 24 січня 2014 року про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, відповідальність за яке передбачена абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності".

Одночасно, відповідачем видано припис від 25 січня 2014 року, яким зобов'язано позивача до 24 лютого 2014 року усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення нежитлової будівлі на вул. Новопирогівській, 58-А у Голосіївському районі м. Києва до попереднього стану (до реконструкції будівлі у 2010 році).

04 лютого 2014 року відповідачем винесено постанову № 47/14/7/26-8/0402/02/2, якою за невиконання припису від 22 листопада 2013 року центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (абз. 2 п. 1 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності") на позивача накладено штраф у розмірі 12180 грн.

Не погоджуючись із приписом відповідача від 25 січня 2014 року та постановою № 47/14/7/26-8/0402/02/2 від 04 лютого 2014 року, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з обставин, встановлених судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України (2747-15) встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2014 року у справі № 826/19965/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2014 року, позов ПрАТ "Укртара-Воланпак" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві задоволено: визнано протиправними та скасовано припис відповідача про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 22 листопада 2013 року та постанову № 590/13/7/26-19/0312/02/2 від 03 грудня 2013 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень у застосуванні до правовідносин у справі норм процесуального права, то скаргу відповідача слід відхилити.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.