Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Шевченко О.О.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 23 лютого 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2011 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого

11 квітня 2006 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 29 липня 2008 року умовно достроково з невідбутною частиною покарання 1 рік 7 діб,

засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.

Згідно ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_1 обов’язки протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої системи, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 15 березня 2011 року, приблизно о 20 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в салоні маршрутного таксі №412, яке зупинилось на зупинці, що розташована напроти будинку №6 по пр-ту Науки в м. Києві, помітив в руці ОСОБА_2 мобільний телефон, наблизився зі спини до потерпілого та шляхом ривка повторно відкрито викрав мобільний телефон "Нокіа 6700" вартістю 2500 гривень, в якому знаходилась сім-картка мобільного оператору "Лайф" вартістю 40 гривень, на рахунку якої знаходились гроші в сумі 2 гривні, чим завдав матеріальної шкоди потерпілому на загальну суму 2542 гривні. Засуджений вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий потерпілим та перехожими громадянами.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону ставить питання про зміну оскаржуваного судового рішення. Вважає, що при призначенні покарання, суд порушив норму кримінального закону, яка передбачає, що за вчинення замаху на злочин, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку. Також зазначає, що судом першої інстанції неправильно зазначено орган, який буде здійснювати контроль за поведінкою засудженого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні повторно закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України на підставі зібраних у справі і досліджених у судовому засіданні доказів, які належно оцінені і отримали правильну кваліфікацію. Обґрунтованість цього висновку і кваліфікація дій засудженого у касаційному порядку не оспорюються.

Проте, доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання засудженому колегія суддів вважає обґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 68 КК України, за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу (2341-14) .

Максимальне покарання за ч. 2 ст. 186 КК України передбачене у розмірі 6 років позбавлення волі. Тобто, із урахуванням вимог ч. 3 ст. 68 КК України покарання, яке може бути призначене засудженому ОСОБА_1 не повинно перевищувати 4 років, про що правильно йдеться у касаційній скарзі прокурора.

Колегія суддів також погоджується із зауваженнями прокурора щодо визначення органу, який повинен контролювати поведінку засудженого під час відбування покарання з іспитовим строком.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 76 КК України контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого.

Ураховуючи викладене, вирок, при постановленні якого неправильно застосований кримінальний закон підлягає зміні

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 26 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнити від призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.

Згідно п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 обов’язки протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

В решті вирок суду залишити без зміни.