Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,

суддів: Крижановського В.Я., Литвинова О.М.,

за участю прокурора Парусова А.М.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні 1 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_2 — ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справ Апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, не судиму,

засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від відбування покарання та від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Судом вирішено питання щодо судових витрат і долі речових доказів.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції змінено, виключено з резолютивної частини посилання на звільнення засудженої ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнано винною та засуджено за вчинення злочину за таких обставин. У травні 2003 року до неї як до лікаря (терапевта-гомеопата вищої категорії) звернулася за допомогою хвора ОСОБА_3 зі скаргами на погане самопочуття і наявність болю в молочних залозах. ОСОБА_2 ознайомилася з результатами УЗД дослідження хворої, провела пальпаторне дослідження і всупереч п. 24 наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 грудня 2002 року, який регламентує методику обстеження хворих при підозрі на наявність онкопроцесу в молочних залозах, почала лікування хворої гомеопатичними препаратами, встановивши їй діагноз "фіброзно-кістозна мастопатія правої молочної залози". При цьому ОСОБА_2 не виконала вимог, передбачених стандартами надання медичної допомоги: не направила хвору на поглиблене обстеження спеціалістами (онкологом, маммологом, хірургом, гінекологом), не встановила в повному обсязі діагноз хворої, не маючи рекомендацій інших лікарів.

У зв’язку з тим, що внаслідок неналежних дій лікаря ОСОБА_2 хворій ОСОБА_3 не було своєчасно поставлено діагноз і відповідно не було надано медичної допомоги, остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Причиною смерті згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 був рак лівої молочної залози 4-ї стадії.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України провадження у справі закрити за відсутності в діях засудженої ОСОБА_2 складу злочину, оскільки відсутні об’єктивні та достатні докази вини останньої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, пояснення захисника ОСОБА_1, котрий підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник ОСОБА_1 послався на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як ці обставини не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Тому зазначені доводи не можуть бути підставою для зміни постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень.

Разом із тим, під час перевірки матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженої ОСОБА_2 у неналежному виконанні нею як медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, за обставин, установлених судом та викладених у вироку, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_5, протоколом огляду речових доказів, висновком комісійної експертизи від 15 червня 2005 року № 92, копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 18 серпня 2004 року НОМЕР_1, з якого вбачається, що причиною смерті був рак лівої молочної залози, а також показаннями самої ОСОБА_2, незважаючи на невизнання нею своєї вини, які суд вірно розцінив як спосіб захисту, і дав її показанням у вироку належну оцінку.

Об’єктивність оцінки зазначених у вироку доказів перевірив апеляційний суд. При цьому він не виявив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки цих доказів з боку районного суду.

Відповідно до ст. 67 КПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Під час перевірки матеріалів справи касаційний суд установив, що суд першої інстанції повністю дотримався вимог зазначеного закону.

Дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 140 КК України.

Покарання, обране судом для ОСОБА_2, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для її виправлення й попередження нових злочинів. Вірним є також застосування до ОСОБА_2 положень ст. 49 КК України.

Оскільки порушень вимог кримінального та кримінально-процесуального законів, які би потягли за собою безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень, судом першої та апеляційної інстанції у справі не встановлено, тому підстав для зміни, скасування цих рішень та закриття провадження у справі за відсутності в діях засудженої складу злочину немає.

Враховуючи викладене та керуючись статями 394—396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 — без задоволення.