Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Суржка А.В.

за участю прокурора Підвербної Г.Я.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 1 грудня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_1

Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 листопада 2010 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого,

засуджено ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 7 липня 2010 року, приблизно о 8 годині у АДРЕСА_1 у м. Умані, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту з ОСОБА_2, який переріс у обопільну бійку на ґрунті особистих неприязних відносин, скориставшись перевагою у фізичній силі, вихопив з рук ОСОБА_2 сокиру, якою останній наніс підсудному тілесні ушкодження в області голови та плечового суглобу,що відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, повалив Тарана на підлогу та наніс йому 3 удари сокирою в життєво-важливий орган - голову, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми – Т-подібної рани лобної ділянки голови, вдавленого перелому в лобно-орбітальній ділянці, забою-розтрощення головного мозку, субарахноїдального крововиливу, які згідно висновку судово-медичної експертизи віднесено до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, однак не зміг довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що суди не врахували рекомендації роз’яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 року (v0002700-03) "Про судову практику в справах про злочини "проти життя та здоров’я особи" та прийшли до помилкового переконання про наявність в діях засудженого інкримінованого злочину, що свідчить про неправильне застосування кримінального закону. Вказує, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 377 КПК України: поверхнево перевірено доводи апеляційної скарги засудженого про відсутність у нього умислу на умисне вбивство потерпілого, на них не дана вичерпна відповідь, хоча це має істотне значення для визначення правової оцінки вчиненого злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково та просив направити справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням щодо законності і обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим самим вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Відповідно до ст. ст. 362 і 365 КПК України, суд апеляційної інстанції зобов’язаний перевірити всі доводи апеляцій, у тому числі, якщо до того є підстави – і шляхом проведення судового слідства. Усі доводи, що містяться у апеляційних скаргах, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані з урахуванням наявних у справі та додатково поданих матеріалів з тим, щоб жодний довід не залишився нерозглянутим.

Згідно зі ст. 377 КПК України, у своїй ухвалі апеляційний суд зобов’язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення, і якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, через які її визнано необґрунтованою, а доводи апелянта – безпідставними.

Проте, ці вимоги закону апеляційний суд належним чином не виконав.

З матеріалів справи убачається, що засуджений у своїй апеляції на вирок суду першої інстанції та доповненнях до неї наголошував на відсутності у нього умислу на позбавлення життя потерпілого, добровільне припинення своїх дій щодо нього, на неврахуванні судом ряду доказів, серед яких нанесення йому потерпілим ОСОБА_2 рубаних ран сокирою та, що його дії були направлені на самозахист. Також посилався, що саме на його прохання викликали міліцію, а потерпілому - "швидку допомогу".

Розглядаючи справу за апеляційною скаргою, апеляційний суд наведені доводи засудженого ретельно не перевірив, не навів вмотивованих підстав, через які вони визнані необґрунтованими, як про це обґрунтовано зазначив прокурор у своїй касаційній скарзі.

Зосередившись виключно на висновках суду першої інстанції і фактично повторивши їх у своїй ухвалі, апеляційна інстанція оминула увагою вказані доводи засудженого, не зіставила їх з іншими доказами, зібраними під час досудового і судового слідства, належно їх не проаналізувала, хоча це є надзвичайно важливим для правильної юридичної оцінки вчинених засудженим дій.

Так, визнавши безпідставними посилання засудженого про стан фізіологічного афекту внаслідок неправомірних дій потерпілого щодо нього, суд не спростував доводи засудженого: що саме перешкодило ОСОБА_1 довести свій умисел на позбавлення життя ОСОБА_2 до кінця, хоч в ухвалі апеляційного суду йдеться про значно сильніший фізичний стан засудженого.

Залишаючи подану апеляцію без задоволення, апеляційний суд не навів підстави щодо правильності чи неправильності доводів засудженого про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Суд апеляційної інстанції ретельно не проаналізував доводи засудженого щодо неправильного засудження його за замах на вбивство. Так, за обставин коли потерпілий першим наніс ОСОБА_1 один удар сокирою в голову, а другий у плече через те, що він захищався і підняв руку, спричинивши рубані рани, апеляційний суд лише обмежився перерахуванням доказів, на які є посилання у вироку, і загальним формулюванням про правильність рішення суду першої інстанції, прийнятого щодо засудженого.

За таких обставин, зазначена ухвала апеляційного суду, яка постановлена із порушенням вимог кримінально-процесуального закону підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час цього розгляду апеляційному суду слід з використанням передбачених законом процесуальних можливостей, розглянути подану на вирок апеляцію, перевірити зазначені в ній доводи, прийняти законне і обґрунтоване рішення з наведенням у ньому мотивів його прийняття, аналізу доказів, а також перевірити й інші доводи касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.