Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Франтовської Т.І., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Пересунька С.В.,

розглянула 1 грудня 2011 року в м. Києві справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на постанову Обухівського районного суду Київської області від 28 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2011 року,

Згідно вказаної постанови місцевого суду, залишеної без зміни ухвалою апеляційного суду засуджений ОСОБА_2 23 листопада 2010 року звернувся до Обухівського районного суду Київської області із заявою про звільнення його від подальшого відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) посилаючись на те, що вироком Ворошилівського районного суду м. Донецька від 2 березня 2009 року він був засуджений за ч.4 ст. 189 КК України на вісім років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, за ч.2 ст. 383 КК України на п’ять років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому призначено покарання у виді восьми років позбавлення волі із конфіскацією всього майна. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2009 року вирок змінено, застосовано ст. 69 КК України та пом’якшено призначене йому за ст. 189 ч.4 КК покарання до шести років позбавлення волі із конфіскацією всього майна. Призначене за ч.2 ст. 383 КК України покарання пом’якшено до чотирьох років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточне покарання призначено у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. Ухвалою Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року зазначені рішення змінені, в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 189 КК вирок скасовано та провадження по справі закрито. За ч.2 ст. 383 КК постановлено вважати засудженим ОСОБА_2 на чотири роки позбавлення волі. Під час відбування покарання постановою Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2010 року невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі замінено на виправні роботи строком на два роки з відрахуванням в доход держави 20 відсотків заробітку щомісячно. На час вчинення ним протиправного діяння, за яке він був засуджений мав неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає в Обухівському районі Київської області та перебуває на обліку Обухівського міжрайонного відділу КВІ, зауважень у зв’язку з відбуванням покарання не мав.

Постановою Обухівського районного суду від 28 грудня 2010 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд послався на те, що заявник не є особою, визначеною ст. 8 Закону України "Про амністію " від 31 травня 2005 року на яку поширюється цей закон.

При розгляді апеляції на зазначену постанову суд Апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, крім того послався на те, що ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 7 вересня 2010 року постанова Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня 2010 року, якою ОСОБА_2 замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення воля на виправні роботи скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, просить судові рішення скасувати як незаконні, постановити ухвалу, якою звільнити ОСОБА_2 від покарання, призначеного судом за ч.2 ст. 383 КК України. Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, захисник посилається на те, що судами було неправильно застосовано закон внаслідок його неправильного тлумачення (ст. 8 Закону України "Про амністію"), яке суперечить його точному змісту та допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення його від подальшого відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року (2591-15) суд першої інстанції послався на те, що оскільки справа щодо нього не перебувала та не перебуває в провадженні Обухівського районного суду, заявнику не відстрочене покарання в порядку встановленому законом, він не умовно засуджений, не звільнений від покарання з випробуванням та не засуджений до покарання, не пов’язаного з випробуванням, не відбуває покарання у виді арешту, обмеження волі, таким чином не є особою визначеною статтею 8 вищезазначеного Закону на яку він поширюється. Враховуючи ті обставини, що на час звернення до суду з заявою про застосування амністії ОСОБА_2 не відбув призначеного йому покарання та перебував на обліку у Кримінально-виконавчій інспекції Обухівського району Київської області, таке тлумачення закону судом суперечить його точному змісту, на що обґрунтовано послався захисник в касаційній скарзі. Разом із тим, враховуючи те, що ОСОБА_2 був засуджений за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів із штучним створенням доказів обвинувачення, яке мало місце в період часу з березня 2005 року до середини червня 2006 року, а згідно ст. 12 Закону України "Про амністію" від 31 травня 2005 року дія цього Закону (2591-15) поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, рішення суду першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, про те, що ОСОБА_2 не підлягає звільненню від покарання по своїй суті є правильним.

Крім того, колегія суддів не може не звернути своєї уваги на ті обставини, що згідно наявних в матеріалах справи даних ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 7 вересня 2010 року постанова Богунського районного суду м. Житомира, якою ОСОБА_2 невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена на покарання у виді виправних робіт була скасована, справа направлена на новий розгляд, постановою Богунського районного суду міста Житомира від 24 грудня 2010 року подання Житомирської виправної колонії № 4 про заміну ОСОБА_2 невідбутої частини покарання більш м’яким залишено без розгляду і 4 квітня 2001 року його було затримано і направлено для подальшого відбування покарання в місця позбавлення волі, тому питання про застосування щодо нього іншого Закону "Про амністію" (2591-15) , який набув чинності вже після вчинення ним злочину (за наявності до того підстав) повинно розглядатися судом за місцем відбування покарання.

За таких обставин колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 394, 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Обухівського районного суду Київської області від 28 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2011 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення його від подальшого відбування покарання на підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 31.05.2005 року – без зміни.