Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 1 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, потерпілого ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2011 року щодо засудженої ОСОБА_7

Вироком Нижньогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 червня 2011 року засуджено

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

за ч. 3 ст. 364 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на три роки з конфіскацією Ѕ частини всього майна, яке є власністю засудженої.

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2011 року вирок Нижньог і рського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 червня 2011 року скасовано. ОСОБА_7 визнано винною за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах внутрішніх справ строком на три роки. На підставі статей 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено відповідні обов’язки.

За вироком суду ОСОБА_7 визнана винною та засуджена за те, що 19 вересня 2009 року, будучи посадовою особою – слідчим СВ Совєтського РВ ГУ МВС України в АР Крим, капітаном міліції, у процесі проведення огляду, домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, виявила та вилучила грошові кошти останнього в сумі 40 000 грн. Після цього, в порушення інструкції "Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду", вказані грошові кошти не зареєструвала в книзі обліку речових доказів, не повернула їх володільцю та не здала в касу фінансово-господарського підрозділу Совєтського РВ ГУ МВС України в АР Крим, а привласнила їх, чим спричинила істотну шкоду охоронюваним законом інтересам ОСОБА_5 та охоронюваним законом правам та інтересам держави, що виразилось в підриві авторитету та престижу органів державної влади в особі ГУ МВС України.

У касаційних скаргах прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, потерпілий ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 порушують питання про скасування вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2011 року та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості.

При цьому, прокурор зазначає, що суд належним чином не врахував, що засуджена вчинила тяжкий злочин, вину не визнала, ухиляється від повернення грошових коштів. Крім того, на думку прокурора, ОСОБА_7, на підставі ст. 54 КК України, слід було позбавити звання "капітан міліції".

Потерпілий в своїй касаційній скарзі посилається на безпідставне визнання судом обставинами, що пом’якшують покарання, наявність неповнолітніх дітей, хронічні захворювання та позитивну характеристику засудженої, і, як наслідок, необґрунтоване застосування при призначенні покарання вимог ст. 75 КК України. Крім того, вказує, що суд належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, невизнання вини, відсутність щирого каяття, ухилення від повернення грошових коштів. Також зазначає, що суд звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням і тим самим залишив його права без захисту, так як при застосуванні ст. 75 КК України конфіскація майна не застосовується.

Представник потерпілого, окрім доводів про неврахування судом ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи засудженої, вказує і на неправильне застосування апеляційним судом кримінально-процесуального закону, а саме вимог п. 1 ч. 1 ст. 378 КПК України. Так, суд скасував вирок районного суду, мотивуючи це тим, що районний суд у вироку не вказав, що злочин вчинено з корисливим мотивом, що є кваліфікуючою ознакою злочину, а тому, для того, щоб вказати ознаку, та начебто, збільшити обсяг обвинувачення, апеляційний суд постановив власний вирок. Однак, представник потерпілого зазначає, що в обвинувачені, викладеному у вироку, вказано корисливий мотив, і навіть за його відсутності, в апеляційного суду не було підстав для постановлення власного вироку.

В запереченнях на касаційні скарги засуджена просить врахувати захворювання її неповнолітніх дітей, те, що вона влаштувалась на роботу, не являє суспільної небезпеки, живе спільно зі своїми дітьми, обсудила з потерпілим умови відшкодування шкоди та почала їх виплачувати, на підтвердження чого додала копії чеків про переказ потерпілому частини коштів.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який повністю підтримав касаційну скаргу прокурора, потерпілого та його представника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку злочину, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка. Ці докази детально викладені у вироку суду.

Дії засудженої за ч. 3 ст. 364 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється у касаційних скаргах.

Що стосується доводів прокурора, потерпілого та його представника про м’якість призначеного засудженій покарання у зв’язку з необґрунтованим звільненням її на підставі ст. 75 КК України від відбуття основного покарання з випробуванням, то вони є необґрунтованими.

Відповідно ст. 75 КК України рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням може бути прийнятим, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, апеляційний суд при вирішення питання про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбуття покарання з випробуванням у відповідності до вимог ст. 75 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, особу засудженої, яка раніше не судима, за місцем попередньої роботи та місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є матір’ю-одиначкою, хворіє, що апеляційний суд вважає можливим визнати обставинами, які пом’якшують покарання; відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також те, що ОСОБА_7 звільнена із органів МВС України з позбавленням звання, в даний час не представляє для суспільства великої небезпеки.

Враховуючи наведене, а також те, що в суді апеляційної інстанції прокурор висловлював думку про можливість застосування ст. 75 КК України при призначені ОСОБА_7 покарання, часткове відшкодування шкоди потерпілому, колегія суддів вважає, що висновок суду про можливість виправлення засудженої з призначенням покарання, яке не пов’язане з позбавленням волі, є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Таким чином, покарання призначено ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. 65 КК України з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винної та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, а тому є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Тому касаційні скарги прокурора, потерпілого та його представника в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів представника потерпілого про необґрунтоване постановлення апеляційним судом власного вироку, то вони є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 378 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадку необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом в такому випадку допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор в апеляції порушував питання про те, що суд першої інстанції при формулюванні обвинувачення не врахував та не вказав у вироку одну із обов’язкових ознак суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України – наявність корисливого мотиву, хоча у вчиненні злочину в такому обсязі ОСОБА_7 було пред’явлено обвинувачення та від нього вона захищалась в суді першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок районного суду та постановив власний, зазначивши в ньому про вчинення злочину з корисливого мотиву.

Доводи потерпілого про те, що апеляційний суд, звільнивши засуджену від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та, будучи при цьому позбавленим можливості призначити додаткове покарання – конфіскацію майна, позбавив захисту його прав на відшкодування йому шкоди є неспроможними, так як з матеріалів справи вбачається, що суд задовольнив цивільний позов прокурора та стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 40 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Тим більше, що конфіскація майна здійснюється в дохід держави, а не на користь потерпілого.

Що стосується доводів прокурора про обов’язковість позбавлення засудженої на підставі ст. 54 КК України звання "капітана міліції", то вони є безпідставними, так як згідно до статей 54, 77 КК України застосування даного виду додаткового покарання є правом суду, а не його обов’язком.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційних скарг є необґрунтованими, а тому їх слід залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суд Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2011 року щодо засудженої за ч. 3 ст. 364 КК України ОСОБА_7 – без зміни.

При перевірці матеріалів кримінальної справи колегією суддів не вбачається істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, потерпілого ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2011 року щодо засудженої за ч. 3 ст. 364 КК України ОСОБА_7 залишити без зміни.