168 Конвенція про сприяння зайнятості та захист від безробіття N 168 (укр/рос) - 21.06.1988 Підписання

підкреслюючи важливість праці й продуктивної зайнятості в будь-якому суспільстві не тільки у зв'язку з ресурсами, котрі таким чином створюються для співтовариства, а й у зв'язку з доходом, одержаним внаслідок цього працівниками, у зв'язку із соціальною роллю, яку працівники дістають завдяки їм, та з почуттям самоповаги, якого набувають працівники,

посилаючись на чинні міжнародні норми в галузі зайнятості та захисту від безробіття (Конвенція (993_204) і Рекомендація 1934 року про безробіття (993_205) , Рекомендація 1935 року щодо безробіття серед молоді, Рекомендація 1944 року щодо забезпечення доходу (993_323) , Конвенція 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення (993_011) , Конвенція (993_062) та Рекомендація 1964 року про політику в галузі зайнятості (993_246) , Конвенція (993_057) та Рекомендація 1975 року про розвиток людських ресурсів (993_092) , Конвенція (993_024) та Рекомендація 1978 року про адміністрацію праці (993_270) , Рекомендація 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення) (993_278) ,

беручи до уваги розмах безробіття й неповної зайнятості, що зачепили різні країни в усьому світі, які перебувають на різних етапах розвитку, і, зокрема, проблеми молоді, значна частина якої перебуває в пошуках своєї першої роботи,

вважаючи, що після ухвалення міжнародних актів щодо захисту від безробіття, вищезгаданих, у законодавстві й практиці багатьох членів Організації відбулися значні зміни, які спричинили потребу в перегляді чинних норм, зокрема Конвенції 1934 року про безробіття (993_204) , та в ухваленні нових міжнародних норм, котрі стосуються сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості за допомогою всіх відповідних засобів, серед яких і соціальне забезпечення,

зазначаючи, що в Конвенції 1952 року про мінімальні норми соціального забезпечення (993_011) положення, котрі стосуються допомоги по безробіттю, встановлюють рівень захисту, який тепер перевершено в більшості систем компенсації, котрі є в промислово розвинених країнах, і що на відміну від норм інших видів допомоги ці норми не замінено вищими, але що норми, покладені в основу вищезазначеної Конвенції, як і раніше можуть бути перспективною метою для ряду країн, котрі розвиваються, здатних створити систему компенсації по безробіттю,

визнаючи, що політика, яка веде до стабільного, неухильного безінфляційного економічного зростання та до гнучких реагувань на зміни, а також до створення й стимулювання всіх форм продуктивної і вільно вибраної зайнятості, серед яких дрібні підприємства, кооперативи, зайнятість не за наймом і місцеві ініціативи щодо створення зайнятості, навіть шляхом перерозподілу ресурсів, спрямованих тепер на фінансування діяльності, пов'язаної тільки з наданням сприяння на користь діяльності, що сприяє створенню зайнятості, особливо в галузі професійної орієнтації, професійної підготовки та професійної реабілітації, забезпечує найнадійніший захист від негативних наслідків вимушеного безробіття, але що тим не менш вимушене безробіття є і тому важливо забезпечити, щоб системи соціального забезпечення надавали сприяння у створенні зайнятості й надавали економічну підтримку тим, хто є з незалежних від них причин безробітними,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно сприяння зайнятості і соціальному забезпеченню, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії, з метою, зокрема перегляду Конвенції 1934 року про безробіття (993_204) ,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять першого дня червня місяця тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1988 року про сприяння зайнятості та захист від безробіття.

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1

Відповідно до мети цієї Конвенції:

a) термін "законодавство" охоплює всі норми, а також закони та регламенти в галузі соціального забезпечення;

b) термін "приписуваний" означає визначений національним законодавством або через національне законодавство.

Стаття 2

Кожний член Організації вживає відповідних заходів для координації своєї системи захисту від безробіття та своєї політики в галузі зайнятості. Для цього він прагне забезпечити, щоб уся його система захисту від безробіття і, зокрема методи надання допомоги по безробіттю сприяли створенню повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості й справляли б такий вплив, щоб роботодавці були зацікавлені пропонувати працівникам продуктивну зайнятість, а працівники - шукати таку зайнятість.

Стаття 3

Положення цієї Конвенції застосовуються після консультації та у співробітництві з організаціями роботодавців і працівників відповідно до національної практики.

Стаття 4

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, вилучити положення розділу VII із зобов'язань, які випливають з ратифікації.

2. Кожний член Організації, що зробив таку заяву згідно з параграфом 1, може анулювати її в будь-який час наступною заявою.

Стаття 5

Кожний член Організації може через заяву, що супроводить документ про ратифікацію, скористатися не більш ніж двома тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25.

У такій заяві зазначаються причини, котрі обгрунтовують ці вилучення.

2. Незалежно від положень попереднього параграфа 1, член Організації, якщо це виправдано мірою захищеності, що надає його система соціального забезпечення, може скористатися, через заяву, котра супроводить документ про ратифікацію, тимчасовими вилученнями, передбаченими в параграфі 4 статті 10, параграфі 3 статті 11, параграфі 2 статті 15, параграфі 2 статті 18, параграфі 4 статті 19, параграфі 2 статті 23, параграфі 2 статті 24 та параграфі 2 статті 25. У такій заяві зазначаються причини, що обгрунтовують ці вилучення.

3. Кожний член Організації, що зробив заяву відповідно до параграфа 1 або параграфа 2, вводить у свої доповіді про застосування цієї Конвенції, подавані згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці (993_154) , повідомлення щодо кожного такого вилучення, котрим він скористався, про те:

a) що причини для такого вилучення далі існують; або

b) що з певної дати він відмовляється від права користуватись цією заявою.

4. Кожний член Організації, що зробив заяву згідно з параграфом 1 або параграфом 2, відповідно до умов такої заяви і такою мірою, якою дають змогу обставини:

a) охоплює частково безробітних;

b) збільшує кількість охоплених осіб;

c) збільшує розмір допомоги;

d) скорочує тривалість періоду чекання;

e) збільшує тривалість періоду виплати допомоги;

f) пристосовує грунтовані на законі системи соціального забезпечення до можливостей зайнятості працівників, які працюють неповний робочий день;

g) прагне забезпечити охоплення медичним обслуговуванням осіб, які одержують допомогу по безробіттю, та їхніх утриманців;

h) прагне гарантувати, щоб періоди, протягом яких виплачувалася допомога по безробіттю, враховувались при набутті права на допомогу по соціальному забезпеченню та, якщо це потрібно, при розрахунку допомоги по інвалідності, по старості й у разі втрати годувальника.

Стаття 6

1. Кожний член Організації гарантує рівність ставлення всім захищеним особам без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних поглядів, іноземного походження, національного, етнічного або соціального походження, працездатності чи віку.

2. Положення параграфа 1 не є перешкодою для вжиття спеціальних заходів, виправданих обставинами певних груп, що охоплені зазначеними в параграфі 2 статті 12 системами, чи спрямованих на задоволення конкретних потреб таких категорій осіб, які стикаються з особливими проблемами на ринку праці, особливо тих груп осіб, що перебувають у несприятливому становищі, або для укладення між державами на засадах взаємності двосторонніх чи багатосторонніх угод, які стосуються допомоги по безробіттю.

Розділ II. Сприяння продуктивній зайнятості

Стаття 7

Кожний член Організації опрацьовує як пріоритетну мету політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно вибраній зайнятості всіма відповідними засобами, серед яких соціальне забезпечення. Такі засоби повинні містити, серед іншого, служби зайнятості, професійну підготовку та професійну орієнтацію.

Стаття 8

1. Кожний член Організації прагне ввести, зважаючи на соціальне законодавство й практику, спеціальні програми, що сприяють створенню робочих місць та допомозі в питаннях зайнятості, а також сприяють здобуттю продуктивної і вільно вибраної зайнятості для певних категорій осіб, які перебувають у несприятливому становищі і які стикаються або можуть стикатися з труднощами в пошуках стабільної зайнятості, таких як жінки, молоді працівники, інваліди, працівники літнього віку, особи, що є безробітними тривалий час, працівники-мігранти, котрі живуть у країні на законних підставах, і працівники, котрих зачепили структурні зміни.

2. Кожний член Організації у своїх доповідях, поданих відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці (993_154) , зазначає категорії осіб, на користь яких він забов'язується здійснювати програми сприяння зайнятості.

3. Кожний член Організації прагне до поступового охоплення цим сприянням у здобутті продуктивної зайнятості більшої кількості категорій порівняно з початково охопленою кількістю категорій.

Стаття 9

Передбачені в цьому розділі заходи проводяться з урахуванням положень Конвенції (993_057) та Рекомендації 1975 року про розвиток людських ресурсів (993_092) і Рекомендації 1984 року щодо політики в галузі зайнятості (додаткові положення) (993_278) .

Розділ III. Охоплювані випадки

Стаття 10

1. До охоплюваних випадків належать згідно з приписуваними умовами повне безробіття, яке визначають як втрату заробітків з причини неможливості дістати підхожу роботу, з урахуванням положень параграфа 2 статті 21, щодо особи, здатної трудитись, готової трудитись, що справді шукає роботу.

2. Кожний член Організації прагне вносити у сферу охоплення Конвенції згідно з приписуваними умовами такі випадки:

a) втрату заробітку з причини часткового безробіття, яке визначають як тимчасове скорочення нормальної або встановленої законом тривалості робочого часу; та

b) перерву в одержанні заробітку або скорочення його розміру з причини тимчасового припинення виробництва;

c) без припинення трудових відносин з причин, зокрема економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану.

3. Кожний член Організації прагне, крім того, виплачувати допомогу працівникам, які працюють неповний робочий час і які фактично шукають роботу на повний робочий час. Загальна сума допомоги й заробітків, одержуваних у зв'язку з їхньою роботою неповний робочий час, може бути такою, щоб не позбавляти їх стимулів до переходу на роботу неповний робочий час.

4. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява має силу, то застосування параграфів 2 й 3 може бути відкладено.

Розділ IV. Особи, які підлягають захисту

Стаття 11

1. До числа осіб, які підлягають захисту, належать приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 85 відсотків усіх працівників, разом з державними службовцями та учнями на виробництві.

2. Незалежно від положень параграфа 1, державні службовці, зайнятість яких аж до нормального віку виходу на пенсію гарантується національним законодавством або правилами, можуть вилучатися зі сфери захисту.

3. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то до числа осіб, що підлягають захисту, належать:

a) приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників;

b) якщо це особливо виправдано рівнем розвитку, приписувані категорії працівників, які становлять не менш як 50 відсотків усіх працівників на промислових підприємствах, де зайнято 20 чоловік і більше.

Розділ V. Методи захисту

Стаття 12

1. Якщо Конвенція не встановлює протилежне, кожний член Організації може визначити метод або методи захисту, за допомогою яких він вважає за краще застосовувати положення Конвенції, чи то за допомогою системи внесків або системи, не основаної на внесках, чи за допомогою сполучення таких систем.

2. Тим не менш, якщо законодавство члена Організації захищає всіх осіб, котрі живуть у державі, кошти яких протягом охоплюваного періоду не перевищують встановлених меж, надаваний захист може бути обмежений залежно від рівня доходів, що їх має одержувач або його сім'я, відповідно до положень статті 16.

Розділ VI. Допомога, що підлягає виплаті

Стаття 13

Допомога, надавана безробітним у формі періодичних виплат, може бути пов'язана з видом захисту.

Стаття 14

У випадках повного безробіття допомога виплачується у формі періодичних виплат, нараховуваних таким чином, щоб забезпечити одержувачеві часткове й тимчасове відшкодування втраченого доходу і в той же час щоб не знижувати стимулів до здобуття роботи чи до створення зайнятості.

Стаття 15

1. У разі повного безробіття й перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якогось припинення трудових відносин, якщо такий випадок внесено у сферу охоплення, допомога надається у вигляді періодичних виплат, нараховуваних таким чином:

a) якщо ця допомога нараховується на основі внесків, котрі робляться захищеною особою чи від її імені, або з урахуванням попереднього заробітку, вона встановлюється в розмірі не менш як 50 відсотків від попереднього заробітку, причому допускається призначити максимум за сумою допомоги або за сумою заробітку, що підлягає врахуванню, який може бути пов'язаний, наприклад, із зарплатою кваліфікованого робітника або з середньою зарплатою працівників цього району;

b) якщо така допомога має за основу не внески чи попередні заробітки, то вона повинна становити не менш як 50 відсотків від встановленої законом мінімальної заробітної плати чи від заробітної плати звичайного чорнороба, або розмір її повинен забезпечувати мінімум, потрібний для покриття витрат на основні життєві потреби, залежно від того, що більше.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то розмір допомоги становить:

a) не менш як 45 відсотків попередніх заробітків; або

b) не менш як 45 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати чи заробітної плати звичайного чорнороба, але не менш за розмір, що забезпечує покриття витрат на мінімальні основні життєві потреби.

3. У разі потреби зазначені в параграфах 1 і 2 відсотки можуть обчислюватися шляхом порівняння чистих періодичних виплат після податку і внесків з чистими заробітками після податку і внесків.

Стаття 16

Незалежно від положень статті 15 допомога, надавана після закінчення початкового періоду, зазначеного в параграфі 2 a) статті 19, а також допомога, виплачувана членом організації відповідно до параграфа 2 статті 12, може встановлюватися після врахування інших ресурсів на рівні, що перевищує приписувані розміри, передбачені для одержувача та його сім'ї відповідно до приписуваної шкали. У кожному разі ця допомога разом з будь-якою іншою допомогою, на яку вони можуть мати право, повинні забезпечувати здорові й достатні умови життя, що відповідають національним нормам.

Стаття 17

1. Якщо законодавство члена Організації підпорядковує право на одержання допомоги по безробіттю наявності певного страхового періоду, то тривалість цього страхового періоду має бути не більша за ту, що потрібна для недопущення зловживання.

2. Кожний член Організації прагне пристосувати страховий період до особливостей праці сезонних працівників.

Стаття 18

1. Якщо законодавство члена Організації передбачає, що виплата допомоги у разі повного безробіття настає тільки після закінчення періоду чекання, то такий період не повинен перевищувати семи днів.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то тривалість періоду чекання не перевищує десяти днів.

3. У випадку сезонних працівників, період чекання, зазначений вище в параграфі 1, може бути пристосовано до особливостей їхньої праці.

Стаття 19

1. Допомога, надавана у випадках повного безробіття й перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якогось припинення трудових відносин, виплачується протягом всього часу дії цих обставин.

2. Тим не менш у разі повного безробіття:

a) початкову тривалість виплати допомоги, передбаченої в статті 15, може бути обмежено 26 тижнями в кожному періоді безробіття або 39 тижнями протягом будь-якого періоду тривалістю 24 місяці;

b) у разі безробіття, що триває понад початковий період виплати допомоги, тривалість виплати допомоги, що може нараховуватися з урахуванням доходів одержувача та його або її сім'ї, згідно з положеннями статті 16, може бути обмежено приписуваним періодом.

3. Якщо законодавство члена Організації передбачає, що тривалість початкового періоду виплати допомоги, зазначеної у статті 15, змінюється залежно від тривалості страхового періоду, то середня встановлена тривалість виплати допомоги становить не менш як 26 тижнів.

4. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то тривалість виплати допомоги може бути обмежено 13 тижнями протягом будь-якого періоду тривалістю 12 місяців або в середньому 13 тижнями, якщо законодавством передбачено, що початкова тривалість виплати змінюється залежно від тривалості страхового періоду.

5. У передбачених в параграфі 2 b) випадках член Організації прагне надавати відповідне додаткове сприяння заінтересованим особам з тим, щоб вони дістали можливість найти продуктивну і вільно вибрану зайнятість, вдаючись, зокрема, до засобів, зазначених у розділі II.

6. Тривалість виплати допомоги сезонним працівникам може бути пристосовано до особливостей їхньої праці без шкоди для положень вищезазначеного параграфа 2 b).

Стаття 20

У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у випадках повного або часткового безробіття чи перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якоїсь перерви в трудових відносинах, може бути відмовлено, виплату її може бути припинено або тимчасово припинено, розмір її може бути скорочено до приписуваного рівня:

a) у період відсутності заінтересованої особи на території члена Організації;

b) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа умисно сприяла своєму звільненню;

c) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа добровільно покинула роботу, не маючи на те поважної причини;

d) у період трудового спору, якщо заінтересована особа припинила роботу для участі в трудовому спорі або якщо вона позбавлена можливості працювати безпосередньо внаслідок припинення роботи, спричиненого зазначеним трудовим спором;

e) заінтересована особа намагалась одержати або одержала допомогу незаконним шляхом;

f) якщо заінтересована особа не скористалася без поважних причин тими можливостями, які є для працевлаштування, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки або переходу на підхожу роботу;

g) якщо заінтересована особа одержує іншу допомогу, яка компенсує втрату в доході, передбачену законодавством відповідного члена Організації, за винятком сімейної допомоги, за умови, що відмінена частка допомоги не перевищує іншу допомогу.

Стаття 21

1. У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у разі повного безробіття, може бути відмовлено, її виплату може бути зовсім чи тимчасово припинено або її розмір може бути скорочено до приписуваної суми, якщо заінтересована особа відмовляється від підхожої роботи.

2. При визначенні, яка робота є підхожою, враховується, зокрема, згідно з приписуваними умовами і до певної міри, вік безробітних, трудовий стаж за попереднім фахом, наявний у них досвід, тривалість періоду безробіття, становище на ринку праці, наслідки зазначеної роботи для їхнього особистого й сімейного становища і та обставина, що робоче місце може бути незайняте як прямий наслідок зупинки виробництва у зв'язку з трудовим спором, що ведеться.

Стаття 22

Якщо захищені особи одержали згідно з національним законодавством чи правилами або колективними договорами безпосередньо від свого роботодавця чи з будь-якого іншого джерела вихідну допомогу, основне призначення якої полягає в тому, щоб компенсувати їм втрату заробітку, що настає у разі повного безробіття, то:

a) виплата допомоги по безробіттю, на яку заінтересовані особи мали б право, може бути тимчасово припинена на період, що відповідає періодові, протягом якого вихідна допомога компенсує зазнану втрату в заробітку; або

b) вихідну допомогу може бути скорочено на суму, що відповідає розмірові одноразової виплати допомоги по безробіттю, на яку заінтересовані особи мають право протягом періоду, що відповідає тому, протягом якого вихідна допомога компенсує втрату заробітку, на розсуд кожного члена Організації.

Стаття 23

1. Кожний член Організації, законодавство якого передбачає право на медичне обслуговування і ставить його в пряму чи непряму залежність від професійної діяльності, прагне на приписуваних умовах забезпечувати медичним обслуговуванням осіб, що одержують допомогу по безробіттю, та осіб, котрі перебувають на їхньому утриманні.

2. Якщо зроблена на підставі статті 5 заява є чинною, то застосування вищезазначеного параграфа 1 може бути відкладено.

Стаття 24

1. Кожний член Організації прагне гарантувати особам, котрі одержують допомогу по безробіттю на приписуваних умовах, що періоди, протягом яких вона виплачується, братимуться до уваги:

a) для набуття права на допомогу по інвалідності, старості й у зв'язку зі смертю годувальника та, якщо потрібно, для нарахування такої допомоги; і

b) для набуття права на медичне обслуговування та на допомогу по хворобі, по вагітності й пологах і на сімейну допомогу після закінчення періоду безробіття, якщо законодавство заінтересованого члена Організації передбачає таку допомогу і ставить її у пряму чи непряму залежність від професійної діяльності.

Стаття 25

1. Кожний член Організації забезпечує пристосування передбачених законом систем соціального забезпечення, що мають за основу професійну діяльність, до особливостей роботи працівників, що працюють неповний робочий час, якщо їхній робочий час або їхній заробіток не можна вважати незначними згідно з приписуваними умовами.

Розділ VII. Спеціальні положення для осіб, що вперше звертаються із заявою про працевлаштування

Стаття 26

1. Члени Організації беруть до уваги той факт, що є багато категорій осіб, котрі шукають роботу, які в минулому ніколи не визнавалися чи перестали визнаватися за безробітних, або які ніколи не були охоплені системами захисту безробітних. Відповідно, згідно з приписуваними умовами, принаймні три з таких десяти категорій осіб, котрі шукають роботу, дістають соціальну допомогу:

a) молодь, яка закінчила проходження професійної підготовки;

b) молодь, яка завершила свою освіту;

c) молодь, яка завершила проходження обов'язкової військової служби;

d) особи, які закінчили виховання дитини або надання допомоги хворому, інвалідові чи старому;

e) особи, чиє подружжя померло, якщо вони не мають права на допомогу у зв'язку зі смертю годувальника;

f) розлучені особи, або ті, які проживають нарізно;

g) особи, звільнені з тюремного ув'язнення;

h) повнолітні трудівники, серед них інваліди, котрі завершили проходження професійної підготовки;

i) працівники-мігранти після повернення на батьківщину, якщо тільки вони не набули певних прав відповідно до законодавства країни їхньої останньої роботи;

j) особи, які досі працюють не за наймом.

2. Кожний член Організації у своїй першій доповіді відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці (993_154) зазначає перелічені в параграфі 1 категорії осіб, які він зобов'язується захищати.

3. Кожний член Організації вживає заходів для поступового поширення правової охорони на більшу кількість працівників порівняно з початковою.

Розділ VII. Юридичні, адміністративні та фінансові гарантії

Стаття 27

1. Якщо в одержанні допомоги відмовлено, її виплату тимчасово або зовсім припинено чи розмір допомоги скорочено, або якщо розмір її оскаржується, то особи, що клопочуться, мають право звернутись зі скаргою до організацій, котрі відають системою допомоги, і потім звернутися до незалежного органу. Цих осіб інформують у письмовій формі про діючі процедури, які мають бути прості й швидкі.

2. Процедура оскарження дає змогу особі, що клопочеться, відповідно до національних законодавства та практики, мати за представника чи помічника кваліфіковану особу на її вибір або делегата представницької організації працівників, або делегата організації, котра репрезентує застрахованих осіб.

Стаття 28

Кожний член Організації бере на себе загальну відповідальність за забезпечення ефективного управління установами і службами, що відають питаннями застосування Конвенції.

Стаття 29

1. Якщо управління покладено безпосередньо на урядове відомство, відповідальне перед парламентом, то представники застрахованих осіб і роботодавців беруть участь у процесі управління з правом дорадчого голосу, згідно з приписуваними умовами.

2. Якщо управління не покладено на урядове відомство, відповідальне перед парламентом, то:

a) представники захищуваних осіб беруть участь в управлінні безпосередньо або як консультанти згідно з приписуваними умовами;

b) національні законодавство чи правила можуть також передбачати участь представників роботодавців;

c) законодавство чи правила можуть далі передбачати участь представників державних органів влади.

Стаття 30

Якщо держава або система соціального забезпечення надають субсидії з метою збереження зайнятості, то член Організації вживає потрібних заходів, що забезпечують використання цих субсидій тільки на призначені цілі й виключають обман чи зловживання з боку одержувачів.

Стаття 31

Ця Конвенція переглядає Конвенцію 1934 року про безробіття (993_204) .

Стаття 32

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

Стаття 33

1. Ця Конвенція має обов'язкову чинність тільки для тих членів Міжнародної організації праці, документи про ратифікацію яких зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців від дати реєстрації Генеральним директором документів про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуватиме чинності для кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Стаття 34

1. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десяти років від дня, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Денонсація набуде чинності через рік від дати її реєстрації.

2. Для кожного члена Організації, що ратифікував цю Конвенцію і протягом року після закінчення зазначених у попередньому параграфі десяти років не скористався передбаченим у цій статті правом на денонсацію, Конвенція лишатиметься чинною на наступні десять років, і надалі він зможе денонсувати її після закінчення кожного десятиріччя в порядку, передбаченому в цій статті.

Стаття 35

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці оповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.

2. Оповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Стаття 36

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010) вичерпні відомості про всі документи про ратифікацію й акти про денонсацію, зареєстровані ним відповідно до положень попередніх статей.

Стаття 37

У випадках, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає доцільність внесення до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Стаття 38

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 34, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) від дня настання чинності нової, переглянутої конвенції цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція лишається у кожному разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які ратифікували її, але не ратифікували переглянутої конвенції.

Стаття 39

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 17 жовтня 1991 року.

Конвенция

о содействии занятости и защите от безработицы N 168

Генеральная конференция Международной организации труда,

созванная в Женеве Административным советом Международного бюро труда и собравшаяся 1 июня 1988 года на свою семьдесят пятую сессию,

подчеркивая важность труда и продуктивной занятости в любом обществе не только в связи с ресурсами, которые, таким образом, создаются для сообщества, но и в связи с доходом, получаемым в результате этого трудящимися, в связи с социальной ролью, которую трудящиеся получают благодаря им, и с чувством самоуважения, которое приобретают трудящиеся,

ссылаясь на существующие международные нормы в области занятости и защиты от безработицы (Конвенция (993_204) и Рекомендация 1934 года о безработице (993_205) , Рекомендация 1935 года о безработице среди молодежи, Рекомендация 1944 года об обеспечении дохода (993_323) , Конвенция 1952 года о минимальных нормах социального обеспечения (993_011) , Конвенция (993_062) и Рекомендация 1964 года о политике в области занятости (993_246) , Конвенция (993_057) и Рекомендация 1975 года о развитии людских ресурсов (993_092) , Конвенция (993_024) и Рекомендация 1978 года о регулировании вопросов труда (993_270) , Рекомендация 1984 года о политике в области занятости (дополнительные положения) (993_278) ,

принимая во внимание размах безработицы и неполной занятости, затронувших различные страны во всем мире, находящиеся на различных этапах развития, и, в частности, проблемы молодежи, значительная часть которой находится в поисках своей первой работы,

считая, что после принятия международных актов относительно защиты от безработицы, упомянутых выше, в законодательстве и практике многих государств-членов произошли значительные изменения, потребовавшие пересмотра существующих норм, в частности Конвенции 1934 года о безработице (993_204) , и принятия новых международных норм, касающихся содействия полной, продуктивной и свободно избранной занятости с помощью всех соответствующих средств, включая социальное обеспечение,

отмечая, что в Конвенции 1952 года о минимальных нормах социального обеспечения (993_011) положения, касающиеся пособий по безработице, устанавливают уровень защиты, который в настоящее время превзойден в большинстве систем компенсации, существующих в промышленно развитых странах, и что в отличие от норм по другим пособиям эти нормы не заменены более высокими, но что нормы, заложенные в основу вышеуказанной Конвенции, по-прежнему могут являться перспективной целью для ряда развивающихся стран, способных создать систему компенсации по безработице,

признавая, что политика, ведущая к стабильному, устойчивому безынфляционному экономическому росту и к гибкому реагированию на изменения, а также к созданию и стимулированию всех форм продуктивной и свободно избранной занятости, включая мелкие предприятия, кооперативы, занятость не по найму и местные инициативы по созданию занятости, даже посредством перераспределения ресурсов, в настоящее время направляемых на финансирование деятельности, связанной исключительно с оказанием содействия в пользу деятельности, способствующей созданию занятости, особенно в области профессиональной ориентации, профессиональной подготовки и профессиональной реабилитации, обеспечивает самую надежную защиту от отрицательных последствий вынужденной безработицы, но что тем не менее вынужденная безработица существует и поэтому важно обеспечить, чтобы системы социального обеспечения оказывали содействие в создании занятости и оказывали экономическую поддержку тем, кто является по не зависящим от них причинам безработными,

постановив принять ряд предложений по содействию занятости и социальному обеспечению, что является пятым пунктом повестки дня сессии, с целью, в частности, пересмотра Конвенции 1934 года о безработице (993_204) ,

решив придать этим предложениям форму международной конвенции,

принимает сего двадцать первого дня июня месяца тысяча девятьсот восемьдесят восьмого года следующую конвенцию, которая может именоваться Конвенцией 1988 года о содействии занятости и защите от безработицы.

Раздел I. Общие положения

Статья 1

В целях настоящей Конвенции:

a) термин "законодательство" включает все нормы, а также законы и регламенты в области социального обеспечения;

b) термин "предписываемый" означает определяемый национальным законодательством или в силу национального законодательства.

Статья 2

Каждое государство-член принимает соответствующие меры для координации своей системы защиты от безработицы и своей политики в области занятости. Для этого оно стремится обеспечить, чтобы его система защиты от безработицы и, в частности, методы предоставления пособий по безработице содействовали созданию полной, продуктивной и свободно избранной занятости и имели бы такой характер, что предприниматели были бы заинтересованы предлагать трудящимся продуктивную занятость, а трудящиеся - искать такую занятость.

Статья 3

Положения настоящей Конвенции применяются после консультаций и в сотрудничестве с организациями предпринимателей и трудящихся в соответствии с национальной практикой.

Статья 4

1. Каждое государство-член, ратифицирующее настоящую Конвенцию, может посредством заявления, сопровождающего грамоту о ратификации, исключать положения раздела VII из обязательств, вытекающих из ратификации.

2. Каждое государство-член, которое сделало такое заявление согласно пункту 1, может аннулировать его в любое время с помощью последующего заявления.

Статья 5

1. Каждое государство-член может, посредством заявления, сопровождающего грамоту о ратификации, воспользоваться не более чем двумя временными изъятиями, предусмотренными в пункте 4 статьи 10, пункте 3 статьи 11, пункте 2 статьи 15, пункте 2 статьи 18, пункте 4 статьи 19, пункте 2 статьи 23, пункте 2 статьи 24 и пункте 2 статьи 25. В таком заявлении указываются причины, обосновывающие эти изъятия.

2. Независимо от положений предыдущего пункта 1, государство-член, если это оправдано степенью защищенности, предоставляемой его системой социального обеспечения, может воспользоваться, посредством заявления, сопровождающего грамоту о ратификации, временными изъятиями, предусмотренными в пункте 4 статьи 10, пункте 3 статьи 11, пункте 2 статьи 15, пункте 2 статьи 18, пункте 4 статьи 19, пункте 2 статьи 23, пункте 2 статьи 24 и пункте 2 статьи 25. В таком заявлении указываются причины, обосновывающие эти изъятия.

3. Каждое государство-член, сделавшее заявление в соответствии с пунктом 1 или пунктом 2, включает в свои доклады о применении настоящей Конвенции, представляемые согласно статье 22 Устава Международной организации труда (993_154) , сообщения в отношении каждого такого изъятия, которым он воспользовался, о том:

а) что причины для такого изъятия продолжают существовать;

b) что с определенной даты он отказывается от права пользоваться данным изъятием.

4. Каждое государство-член, сделавшее заявление согласно пункту 1 или пункту 2, в соответствии с условиями такого заявления и в той мере, в которой позволяют обстоятельства:

a) охватывает частично безработных;

b) увеличивает численность охватываемых лиц;

c) увеличивает размер пособий;

d) сокращает продолжительность периода ожидания;

e) увеличивает продолжительность периода выплаты пособий;

f) приспосабливает основанные на законе системы социального обеспечения к возможностям занятости трудящихся, работающих неполный рабочий день;

g) стремится обеспечить охват медицинским обслуживанием лиц, получающих пособие по безработице, и их иждивенцев;

h) стремится гарантировать, чтобы периоды, в течение которых выплачивалось пособие, учитывались при получении права на пособия по социальному обеспечению и, если необходимо, при расчете пособия по инвалидности, по старости и в случае потери кормильца.

Статья 6

1. Каждое государство-член гарантирует равенство обращения всем защищенным лицам без дискриминации по признаку расы, цвета кожи, пола, вероисповедания, политических воззрений, иностранного происхождения, национальности, этнического или социального происхождения, трудоспособности или возраста.

2. Положения пункта 1 не служат препятствием для принятия специальных мер, оправданных обстоятельствами определенных групп, охватываемых указанными в пункте 2 статьи 12 системами, или направленных на удовлетворение конкретных нужд таких категорий лиц, которые сталкиваются с особыми проблемами на рынке труда, в особенности групп лиц, находящихся в неблагоприятном положении, или для заключения между государствами на основе взаимности двусторонних или многосторонних соглашений, касающихся пособий по безработице.

Раздел II. Содействие продуктивной занятости

Статья 7

Каждое государство-член вырабатывает в качестве приоритетной цели политику, направленную на содействие полной, продуктивной и свободно избранной занятости всеми соответствующими мерами, включая социальное обеспечение. Такие меры должны включать, среди прочего, службы занятости, профессиональную подготовку и профессиональную ориентацию.

Статья 8

1. Каждое государство-член стремится ввести, сообразуясь с национальными законодательством и практикой, специальные программы, способствующие созданию дополнительных рабочих мест и содействию в вопросах занятости, а также способствующие получению продуктивной и свободно избранной занятости для определенных категорий находящихся в неблагоприятном положении лиц, которые сталкиваются или могут сталкиваться с трудностями в поисках стабильной занятости, таких, как женщины, молодые трудящиеся, инвалиды, пожилые трудящиеся, лица, являющиеся безработными продолжительное время, трудящиеся-мигранты, проживающие в стране на законных основаниях, и трудящиеся, которых затронули структурные изменения.

2. Каждое государство-член в своих докладах, представляемых в соответствии со статьей 22 Устава Международной организации труда (993_154) , указывает категории лиц, в пользу которых оно обязуется осуществлять программы содействия занятости.

3. Каждое государство-член стремится к постепенному охвату этим содействием в получении продуктивной занятости большего числа категорий по сравнению с первоначально охваченным числом категорий.

Статья 9

Предусмотренные в настоящем разделе меры проводятся с учетом положений Конвенции (993_057) и Рекомендации 1975 года о развитии людских ресурсов (993_092) и Рекомендации 1984 года о политике в области занятости (дополнительные положения) (993_278) .

Раздел III. Охватываемые случаи

Статья 10

1. Охватываемые случаи включают согласно предписываемым условиям полную безработицу, определяемую как потерю заработка по причине невозможности получить подходящую работу, с учетом положений пункта 2 статьи 21, в отношении лица, способного трудиться, готового трудиться и действительно ищущего работу.

2. Каждое государство-член стремится включать в сферу охвата Конвенции согласно предписываемым условиям следующие случаи;

а) потерю заработка по причине частичной безработицы, определяемой как временное сокращение нормальной или установленной законом продолжительности рабочего времени; и

b) перерыв в получении заработка или сокращение его размера по причине временного прекращения производства, без прекращения трудовых отношений по причинам, в частности, экономического, технологического, структурного или аналогичного характера.

3. Каждое государство-член стремится, кроме того, оплачивать пособия трудящимся, работающим неполное рабочее время и фактически ищущим работу полное рабочее время. Общая сумма пособий и заработков, получаемых в связи с их работой неполное рабочее время, может быть такова, чтобы не лишать их стимулов к переходу на работу полное рабочее время.

4. Если сделанное на основании статьи 5 заявление имеет силу, то применение пунктов 2 и 3 может быть отложено.

Раздел IV. Лица, подлежащие защите

Статья 11

1. В число подлежащих защите лиц входят предписанные категории работников, составляющих не менее 85 процентов всех работников, включая государственных служащих и учеников на производстве.

2. Независимо от положений пункта 1, государственные служащие, занятость которых вплоть до нормального возраста ухода на пенсию гарантируется национальным законодательством или правилами, могут исключаться из сферы защиты.

3. Если сделанное на основании статьи 5 заявление имеет силу, то в число подлежащих защите лиц входят:

а) предписанные категории работников, составляющих не менее 50 процентов всех работников;

b) если это особо оправдано уровнем развития, предписанные категории работников, составляющих не менее 50 процентов всех работников на промышленных предприятиях, где занято 20 человек или более.

Раздел V. Методы защиты

Статья 12

1. Если Конвенцией не установлено иное, каждое государство-член может определять метод или методы защиты, посредством которых оно предпочитает применять положения Конвенции, будь то посредством системы взносов или системы, не основанной на взносах, или посредством сочетания таких систем.

2. Тем не менее, если законодательство государства-члена защищает всех проживающих в государстве лиц, средства которых в течение охватываемого периода не превышают установленных пределов, предоставляемая защита может быть ограничена в зависимости от уровня доходов, которыми располагает получатель или его семья, в соответствии с положениями статьи 16.

Раздел VI. Пособия, подлежащие выплате

Статья 13

Пособия, предоставляемые безработным в форме периодических выплат, могут быть связаны с видом защиты.

Статья 14

В случаях полной безработицы пособия выплачиваются в форме периодических выплат, начисляемых таким образом, чтобы обеспечить получателю частичное и временное возмещение утраченного дохода и в то же время чтобы не снижать стимулов к получению работы или к созданию занятости.

Статья 15

1. В случае полной безработицы и перерыва в получении заработка, вызванного временным прекращением производства без какого-либо прекращения трудовых отношений, если такой случай включен в сферу охвата, то пособия предоставляются в виде периодических выплат, начисляемых следующим образом:

a) если эти пособия начисляются на основании взносов, делаемых защищенным лицом или от его имени, или с учетом предыдущего заработка, они устанавливаются в размере не менее 50 процентов от предыдущего заработка, причем допускается назначить максимум по сумме пособия или по сумме заработка, подлежащего учету, который может быть связан, например, с зарплатой квалифицированного рабочего или со средней зарплатой трудящихся данного района;

b) если такие пособия имеют основой не взносы или предыдущие заработки, то они должны составлять не менее 50 процентов от установленной законом минимальной заработной платы или от заработной платы обычного чернорабочего, или их размер должен обеспечивать минимум, необходимый для покрытия расходов на основные жизненные нужды, в зависимости от того, что больше.

2. Если сделанное на основании статьи 5 заявление имеет силу, то размер пособий составляет:

a) не менее 45 процентов предыдущих заработков или

b) не менее 45 процентов установленной законом минимальной заработной платы или заработной платы обычного чернорабочего, но не менее размера, обеспечивающего покрытие расходов на минимальные основные жизненные нужды.

3. В случае необходимости указанные в пунктах 1 и 2 проценты могут исчисляться путем сравнения чистых периодических выплат после налога и взносов с чистыми заработками после налога и взносов.

Статья 16

Независимо от положений статьи 15, пособие, предоставляемое по истечении первоначального периода, указанного в пункте 2 а) статьи 19, а также пособия, выплачиваемые государством-членом в соответствии с пунктом 2 статьи 12, могут устанавливаться после учета других ресурсов на уровне, превышающем предписанные размеры, предусмотренные для получателя и его семьи в соответствии с предписанной шкалой. В любом случае эти пособия в сочетании с любыми другими пособиями, на которые они могут иметь право, обеспечивают здоровые и достаточные условия жизни, отвечающие национальным нормам.

Статья 17

1. Если законодательство государства-члена подчиняет право на получение пособия по безработице наличию определенного страхового периода, то продолжительность этого страхового периода - не больше той, которая необходима для недопущения злоупотребления.

2. Каждое государство-член стремится приспосабливать страховой период к особенностям труда сезонных работников.

Статья 18

1. Если законодательство государства-члена предусматривает, что выплата пособия в случае полной безработицы наступает только по истечении периода ожидания, то такси период не превышает семи дней.

2. Если сделанное на основе статьи 5 заявление имеет силу, то продолжительность периода ожидания не превышает десяти дней.

3. В случае сезонных работников период ожидания, указанный выше в пункте 1, может быть приспособлен к особенностям их труда.

Статья 19

1. Пособия, предоставляемые в случаях полной безработицы и перерыва в получении заработка, вызванного временным прекращением производства без какого-либо прекращения трудовых отношений, выплачиваются на всем протяжении действия этих обстоятельств.

2. Тем не менее в случае полной безработицы:

a) первоначальная продолжительность выплаты пособия, предусмотренного в статье 15, может быть ограничена 26 неделями в каждом периоде безработицы или 39 неделями в течение любого периода в 24 месяца;

b) в случае безработицы, продолжающейся сверх первоначального периода выплаты пособия, продолжительность выплаты пособия, которое может начисляться с учетом доходов получателя и его или ее семьи, согласно положениям статьи 16 может быть ограничена предписываемым периодом.

3. Если законодательство государства-члена предусматривает, что продолжительность первоначального периода выплаты пособия, указанного в статье 15, меняется в зависимости от продолжительности страхового периода, то средняя установленная продолжительность выплаты пособий составляет не менее 26 недель.

4. Если сделанное на основе статьи 5 заявление имеет силу, то продолжительность выплаты пособия может быть ограничена 13 неделями в течение любого периода продолжительностью 12 месяцев или в среднем 13 неделями, если законодательством предусматривается, что первоначальная продолжительность выплаты меняется в зависимости от продолжительности страхового периода.

5. В предусмотренных в пункте 2 b) случаях каждое государство-член стремится оказывать соответствующее дополнительное содействие заинтересованным лицам, с тем чтобы они получили возможность найти продуктивную и свободно избираемую занятость, прибегая, в частности, к мерам, указанным в разделе II.

6. Продолжительность выплаты пособий сезонным работникам может быть приспособлена к особенностям их труда без ущерба для положений вышеуказанного пункта 2 b).

Статья 20

В пособии, на которое защищенное лицо могло бы иметь право в случаях полной или частичной безработицы или перерыва в получении заработка, вызванного временным прекращением производства без какого-либо перерыва в трудовых отношениях, может быть отказано, выплата его может быть прекращена или приостановлена, размер его может быть сокращен до предписанного уровня:

a) в период отсутствия заинтересованного лица на территории государства-члена;

b) если компетентный орган власти определил, что заинтересованное лицо преднамеренно способствовало своему увольнению;

c) если компетентный орган власти определил, что заинтересованное лицо добровольно оставило работу, не имея на то уважительной причины;

d) в период трудового спора, если заинтересованное лицо прекратило работу для участия в трудовом споре или если лишено возможности работать непосредственно вследствие прекращения работы, вызванного указанным трудовым спором;

e) если заинтересованное лицо пыталось получить или получило пособие обманным путем;

f) если заинтересованное лицо не воспользовалось без уважительных причин теми возможностями, которые имеются для трудоустройства, профессиональной ориентации, подготовки, переподготовки или перехода на подходящую работу;

g) если заинтересованное лицо получает другое пособие, компенсирующее потерю в доходе, предусмотренное законодательством соответствующего государства-члена, за исключением семейного пособия, при условии, что отмененная доля пособия не превышает это другое пособие.

Статья 21

1. В пособие, на которое защищенное лицо могло бы иметь право в случае полной безработицы, может быть отказано, его выплата может быть постоянно или временно прекращена или его размер может быть сокращен до предписанной суммы, если заинтересованное лицо отказывается от подходящей работы.

2. При определении, какая работа является подходящей, учитывается, в частности, согласно предписанным условиям и до определенной степени возраст безработных, трудовой стаж по прежней специальности, имеющийся у них опыт, продолжительность периода безработицы, положение на рынке труда, последствия указанной работы для их личного и семейного положения и то обстоятельство, что рабочее место может быть незанятым как прямой результат остановки производства в связи с ведущимся трудовым спором.

Статья 22

Если защищенные лица получили согласно национальным законодательству или правилам или коллективным договорам непосредственно от своего предпринимателя или из любого иного источника выходное пособие, основное назначение которого заключалось в том, чтобы компенсировать ему потерю заработка, наступающую в случае полной безработицы, то:

a) выплата пособия по безработице, на которое заинтересованные лица имели бы право, может быть приостановлена на период, соответствующий периоду, на протяжении которого выходное пособие компенсирует понесенную потерю в заработке; или

b) выходное пособие может быть сокращено на сумму, соответствующую размеру единовременной выплаты пособия по безработице, на которое заинтересованные лица имеют право на протяжении периода, соответствующего тому, в течение которого выходное пособие компенсирует понесенную утрату заработка, по усмотрению каждого государства-члена.

Статья 23

1. Каждое государство-член, законодательство которого предусматривает право на медицинское обслуживание и ставит его в прямую или косвенную зависимость от профессиональной деятельности, стремится на предписываемых условиях обеспечивать медицинским обслуживанием лиц, получающих пособие по безработице, и лиц, находящихся на их иждивении.

2. Если сделанное на основе статьи 5 заявление имеет силу, то применение вышеуказанного пункта 1 может быть отложено.

Статья 24

1. Каждое государство-член стремится гарантировать лицам, получающим пособия по безработице на предписываемых условиях, что периоды, в течение которых они выплачиваются, будут приниматься во внимание:

a) для получения права на пособие по инвалидности, старости и в связи со смертью кормильца и, если необходимо, для начисления такого пособия; и

b) для получения права на медицинское обслуживание и на пособия по болезни, по беременности и родам и на семейные пособия по истечении периода безработицы, если законодательство заинтересованного государства-члена предусматривает такие пособия и ставит их в прямую или косвенную зависимость от профессиональной деятельности.

Статья 25

1. Каждое государство-член обеспечивает приспособление предусмотренных законом систем социального обеспечения, имеющих основой профессиональную деятельность, к особенностям труда работников, работающих неполное рабочее время, если их рабочее время или их заработок нельзя считать незначительными согласно предписанным условиям.

Раздел VII. Специальные положения для лиц, впервые обращающихся с заявлением о трудоустройстве

Статья 26

1. Государства-члены принимают во внимание тот факт, что имеется много категорий ищущих работу лиц, которые в прошлом никогда не признавались или перестали признаваться безработными, или которые никогда не охватывались или перестали охватываться системами защиты безработных. Соответственно, согласно предписанным условиям, по крайней мере три из следующих десяти категорий лиц, ищущих работу, получают социальные пособия:

a) молодежь, завершившая прохождение профессиональной подготовки;

b) молодежь, завершившая свое образование;

c) молодежь, завершившая прохождение обязательной военной службы;

d) лица, закончившие воспитание ребенка или оказание помощи больному, инвалиду или престарелому;

e) лица, чей супруг скончался, если они не имеют права на пособие в связи со смертью кормильца;

f) разведенные или живущие отдельно лица;

g) лица, освобожденные из тюремного заключения;

h) совершеннолетние трудящиеся, включая инвалидов, завершившие прохождение профессиональной подготовки;

i) трудящиеся-мигранты по возвращении на родину, если только они не получили определенных прав в соответствии с законодательством страны их последней работы;

j) лица, работавшие до этого не по найму.

2. Каждое государство-член в своем первом докладе в соответствии со статьей 22 Устава Международной организации труда (993_154) указывает перечисленные выше в пункте 1 категории лиц, которые оно обязуется защищать.

3. Каждое государство-член принимает меры к постепенному распространению правовой охраны на большее число работников по сравнению с первоначальным.

Раздел VIII. Юридические, административные и финансовые гарантии

Статья 27

1. Если в получении пособия отказано, его выплата временно или постоянно прекращена или размер пособия сокращен или если размер его оспаривается, то ходатайствующие лица имеют право обратиться с жалобой в организации, ведающие системой пособий, и затем обратиться к независимому органу. Эти лица информируются в письменном виде о действующих процедурах, которые должны быть простыми и быстрыми.

2. Процедура обжалования позволяет ходатайствующему лицу, в соответствии с национальными законодательством и практикой, иметь в качестве представителя или помощника квалифицированное лицо по его выбору или делегата представительной организации трудящихся, или делегата организации, представляющей застрахованных лиц.

Статья 28

Каждое государство-член берет на себя общую ответственность за обеспечение эффективного управления учреждениями и службами, ведающими вопросами применения Конвенции.

Статья 29

1. Если управление возложено непосредственно на правительственное ведомство, ответственное перед парламентом, то представители застрахованных лиц и предпринимателей участвуют в процессе управления с правом совещательного голоса, согласно предписанным условиям.

2. Если управление не возложено на правительственное ведомство, ответственное перед парламентом, то:

a) представители защищаемых лиц участвуют в управлении непосредственно или в качестве консультантов согласно предписанным условиям;

b) национальные законодательство или правила могут также предусматривать участие представителей предпринимателей;

c) законодательство или правила могут далее предусматривать участие представителей государственных органов власти.

Статья 30

Если государство или система социального обеспечения предоставляют субсидии с целью сохранения занятости, то государство-член принимает необходимые меры, обеспечивающие использование этих субсидий только на предназначенные цели и исключающие обман или злоупотребления со стороны получателей.

Статья 31

Настоящая Конвенция пересматривает Конвенцию 1934 года о безработице (993_204) .

Статья 32

Официальные грамоты о ратификации настоящей Конвенции направляются Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации.

Статья 33

1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех членов Международной организации труда, ратификационные грамоты которых зарегистрированы Генеральным директором.

2. Она вступит в силу через двенадцать месяцев после даты регистрации Генеральным директором ратификационных грамот двух членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция вступит в силу для каждого государства-члена Организации через двенадцать месяцев после даты регистрации его ратификационной грамоты.

Статья 34

1. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, по истечении десяти лет со дня ее первоначального вступления в силу может денонсировать ее заявлением о денонсации, направленным Генеральному директору Международного бюро труда для регистрации. Денонсация вступит в силу через год после даты ее регистрации.

2. Для каждого члена Организации, который ратифицировал настоящую Конвенцию и в годичный срок по истечении указанных в предыдущем пункте десяти лет не воспользовался предусмотренным в настоящей статье правом на денонсацию. Конвенция будет оставаться в силе на следующие десять лет, и впоследствии он сможет денонсировать ее по истечении каждого десятилетия в порядке, предусмотренном в настоящей статье.

Статья 35

1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает всех членов Международной организации труда о регистрации всех ратификационных грамот и заявлений о денонсации, направленных ему членами Организации.

2. Извещая членов Организации о регистрации полученной им второй ратификационной грамоты. Генеральный директор обращает их внимание на дату вступления в силу настоящей Конвенции.

Статья 36

Генеральный директор Международного бюро труда направляет Генеральному секретарю Организации Объединенных Нации для регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций (995_010) исчерпывающие сведения о всех ратификационных грамотах и заявлениях о денонсации, зарегистрированных им в соответствии с положениями предыдущих статей.

Статья 37

В случаях, когда Административный совет Международного бюро труда считает это необходимым, он представляет Генеральной конференции доклад о применении настоящей Конвенции и рассматривает целесообразность включения в повестку дня Конференции вопроса о ее полном или частичном пересмотре.

Статья 38

1. Если Конференция примет новую конвенцию, полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и если в новой конвенции не предусмотрено иное, то:

a) ратификация каким-либо членом Организации новой, пересматривающей конвенции влечет за собой автоматически, независимо от положений статьи 34, незамедлительную денонсацию настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая конвенция вступила в силу;