5-1489км12 Про таємне викрадення товару приватного підприємця, скоєне з проникненням до складського приміщення, та втягнення до скоєння зазначеного злочину неповнолітнього - 24.04.2012 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 24 квітня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 16 серпня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 20 жовтня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого

7 листопада 2007 року Ленінським

районним судом м. Вінниці за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на 4 роки позбавлення волі,

звільненого від відбування покарання з

випробуванням з іспитовим строком 1 рік

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 5 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ст. 304 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Згідно зі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 7 листопада 2007 року, й остаточно визначено до відбування покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що

не має судимостей,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 5 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Згідно зі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, такого, що

не має судимостей,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 104, 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

Судові рішення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними та засуджено за вчинення ряду корисливих злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_3 в листопаді 2007 року, використовуючи дублікат ключа від вхідних дверей, проник до торгівельного складу, що по АДРЕСА_1, звідки таємно викрав фрукти та овочі на загальну суму 11 776 грн. 20 коп., заподіявши потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на вказану суму.

Після чого, ОСОБА_3 в листопаді 2007 року, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою на ім'я ОСОБА_10, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, використовуючи дублікат ключа від вхідних дверей, проникли до торгівельного складу, що по АДРЕСА_1, звідки таємно викрали фрукти та овочі на загальну суму 69 598 грн. 90 коп., заподіявши потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_3 з листопада по грудень 2007 року за попередньою змовою з ОСОБА_2, використовуючи дублікат ключа від вхідних дверей, проникли до торгівельного складу, що по АДРЕСА_1, звідки таємно викрали фрукти та овочі на загальну суму 219 122 грн. 20 коп., заподіявши потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.

Крім того, ОСОБА_3, втягнувши неповнолітнього ОСОБА_4 у злочину діяльність, 5 березня 2008 року за попередньою змовою з останнім та ОСОБА_2, розподіливши між собою ролі, вчинили крадіжку фруктів та овочів з торгівельного контейнеру, що по АДРЕСА_2, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 8 528 грн. 15 коп.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просив скасувати судові рішення щодо його підзахисного та направити справу на нове розслідування через істотне порушення кримінально-процесуального та неправильне застосування кримінального закону. Свої вимоги захисник обґрунтував тим, що дії ОСОБА_2 безпідставно кваліфіковані за ч. 5 ст. 185 КК України за ознакою єдиного продовжуваного умислу, надана судом оцінка доказів не відповідає фактичним обставинам справи, не зібрано жодного доказу наявності та розміру матеріальних збитків, вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 323 КПК України, а апеляційний розгляд проведено з порушенням ст. 55 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти поданої скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, які містила касаційна скарга, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, й оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Згідно з положеннями ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визначеного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного із засуджених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним, та його кваліфікуючих ознак. У цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочинів, а потім докази в обґрунтування цих висновків.

Однак ці та інші вимоги кримінально-процесуального закону при її розгляді судом дотримані не були, обставини справи були розглянуті поверхово, докази належним чином не досліджені, частина їх досліджена з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законом порядку. Суд також порушив вимоги кримінально-процесуального закону й щодо складання вироку, зокрема, його мотивувальної частини.

Як убачається з вироку суду, обвинувачення, яке визнано судом доведеним, сформульовано неконкретно, не зазначено форми вини, дати, способу та мотивів вчиненого злочину, наявність викраденого майна, його належність потерпілим ОСОБА_5 і ОСОБА_6, розмір заподіяної шкоди встановлені судом без належного обґрунтування.

Не дотримані також судом вимоги кримінально-процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів по справі. Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються. Остаточну оцінку доказам суд дає з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України, а висновки суду щодо оцінки доказів повинні бути викладені в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви в їх достовірності.

У вироку суд першої інстанції докази перерахував, коротко розкрив зміст лише їх частини, не зазначаючи, які обставини ними підтверджуються або спростовуються.

Тобто суд в обґрунтування своїх висновків щодо винності ОСОБА_2 не проаналізував докази у справі й фактично не дав їм ніякої оцінки.

Натомість в порушення ст. 65 КПК України суд взяв за доказ вини ОСОБА_2 явки з повинною іншого засудженого ОСОБА_3, від яких, крім того, останній відмовився в судовому засіданні.

Поза увагою суду залишилося посилання засудженого ОСОБА_2 та його захисника на несправедливість досудового слідства й недопустимість зібраних доказів, з огляду на засудження члена слідчої групи по даній справі - слідчої ОСОБА_7 за вимагання від ОСОБА_2 хабара за закриття щодо нього кримінальної справи та переведення його в статус свідка.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 275 КПК України судовий розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покарання, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Засуджений ОСОБА_2 вказував на безпідставність пред'явленого обвинувачення, посилаючись на недоведеність єдиного продовжуваного умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, та на неможливість вивезення зазначеної обвинуваченням кількості товару в спосіб, вказаний досудовим слідством.

Однак в порушення ст. 275 КПК України та ст. 62 Конституції України суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, фактично збільшивши його обсяг, вказав про наявність у діях ОСОБА_2 єдиного продовжуваного умислу на вчинення саме злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України, та про інший, відмінний від встановленого досудовим слідством, спосіб викрадення чужого майна.

Порушення вимог кримінально-процесуального закону, які допустив суд при розгляді справи щодо ОСОБА_2 є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановленого в справі вироку.

Ці порушення не були усунуті при апеляційному розгляді справи. ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки в ній фактично не зазначено суті поданих апеляцій та докладних мотивів прийнятого рішення.

З цих підстав колегія суддів дійшла висновку про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та направлення справи на новий судовий розгляд.

Часткове задоволення скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 дає підстави в порядку ст. 395 КПК України, діючи на користь інших засуджених, скасувати вищезазначені судові рішення і щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4

При новому розгляді справи суду необхідно вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи, докази дослідити відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, дати їм належну оцінку, перевірити інші доводи касаційної скарги захисника й постановити законне та обґрунтоване рішення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне змінити засудженому ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 взятий під варту 22 травня 2009 року у зв'язку з постановленням щодо нього обвинувального вироку, який був скасований судом апеляційної інстанції 30 липня 2009 року з направленням справи на додаткове розслідування. При цьому запобіжний захід ОСОБА_2 апеляційний суд залишив без зміни - тримання під вартою, виходячи з тяжкості пред'явленого обвинувачення. Надалі слідчі органи та суд сім разів відмовляли у задоволенні заяв його та захисника про звільнення, постановляючи рішення зі схожими формулюваннями.

Відповідно до п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

У рішенні «Плєшков проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що «… особа, обвинувачена у вчиненні злочину, має завжди бути звільнена під час провадження, якщо держава не може довести, що є належні і достатні підстави для виправдання продовжуваного тримання під вартою. У першу чергу національні судові органи мають забезпечити, щоб у кожній окремій справі тримання під вартою не перевищувало розумного періоду часу».

Тримання під вартою ОСОБА_2 триває майже три роки, що не є коротким в абсолютному вимірі.

Враховуючи наведене, дані про особу ОСОБА_2, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має постійне місце проживання, є батьком неповнолітньої дитини, а також відсутність об'єктивних даних про те, що ОСОБА_2 може ухилитися від суду чи здійснювати тиск на потерпілих і свідків, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги захисника ОСОБА_1 в частині зміни запобіжного заходу ОСОБА_2

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Староміського районного суду м. Вінниці від 16 серпня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області від 20 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_2 та в порядку ст. 395 КК України щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.