Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Щепоткіної В.В.,

суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 квітня 2012 року матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 19 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2011 року,

вироком Апеляційного суду Донецької області від 08 червня 2004 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винуватим та засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п.п. «е», «ж» ст. 93 КК України (в редакції 1960), ч. 4 ст. 117, ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_2. звернувся до суду з клопотанням, у якому просив привести вирок апеляційного суду щодо нього у відповідність із вимогами Закону України від 15 квітня 2008 року № 270 - VI (270-17) «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (1001-05) щодо гуманізації кримінальної відповідальності».

Постановою Ладижинського міського суду Вінницької області від

23 червня 2010 року засудженому відмовлено в задоволенні його клопотання.

Не погоджуючись із постановою місцевого суду ОСОБА_1 як фахівець у галузі права подав на неї апеляцію, яку 19 листопада 2010 року Ладижинський міський суд визнав такою, що не підлягає розгляду, оскільки

ОСОБА_1 всупереч ст. 44 КПК України не є особою, котра має право подати апеляцію на вказану постанову місцевого суду.

Ухвалою апеляційного суду постанову місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постановлені судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через порушення права на захист засудженого ОСОБА_2 Вважає, що постанова та ухвала не ґрунтуються на законі та прямо суперечать положенням ч. 1 ст. 59 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які передбачають право громадянина на вільний вибір захисника на власний розсуд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав постановлені судові рішення у справі законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу -безпідставною, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 44 КПК України захисником може бути особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці в галузі права, котрі за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Відсутність спеціального закону унеможливлює допуск фахівців у галузі права до здійснення захисту в кримінальних справах.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд з урахуванням вимог кримінально-процесуального закону та роз'яснень, що містяться у

п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 (v0008700-03) «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», дійшов обґрунтованого висновку, що

ОСОБА_1 не є особою, котра вправі подати апеляцію на постанову про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2 стосовно приведення вироку апеляційного суду щодо нього у відповідність із вимогами чинного законодавства, та правильно визнав його апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Апеляційний суд перевірив матеріали справи за апеляцією

ОСОБА_1 на постанову про визнання його апеляції такою, що не підлягає розгляду та обґрунтовано не знайшов підстав для її задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

З огляду на те, що доводи апеляції ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі, були предметом розгляду в апеляційному суді, які останній обґрунтовано залишив без задоволення, а постанову місцевого суду - без зміни, колегія суддів не знайшла підстав для зміни чи скасування постановлених судових рішень.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від

19 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2011 року постановлені у справі за скаргою ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.