Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Щепоткіної В.В.,суддів Романець Л.А., Шибко Л.В.,за участю прокурора Міщенко Т.М., засудженого ОСОБА_5,розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року.

Вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь:

міської клінічної лікарні № 6 м. Сімферополя 1234,64 грн. матеріальних збитків;

клінічної лікарні ім. Н.А. Семашко 1046,16 грн. матеріальних збитків;

ОСОБА_7 60 303,44 гривень матеріальних збитків та 3000 гривень моральної шкоди;

ОСОБА_8 3031,95 гривень матеріальних збитків та 8000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання змінено та призначено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Цей же вирок, в частині розв'язання цивільного позову ОСОБА_7, скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він 28 липня 2008 року приблизно о 22 год. 55 хв., керуючи автомобілем Дачія-Соленза д.н. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Гагаріна з боку вул. Леніна, в сторону вул. Кім у м. Сімферополі, на перехресті з вул. Гагаріна і вул. Кім, при виконанні повороту ліворуч, порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б), 9.2, 9.4, 10.1, 16.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем Форд-Фьюжин д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 В результаті зіткнення ОСОБА_8 та пасажиру його автомобіля ОСОБА_9 було спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, а іншому пасажиру цього автомобіля ОСОБА_10 - тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_11 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду та направлення справи на додаткове розслідування. При цьому посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, заперечуючи вину ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, не погоджується із висновками експертиз. Одночасно вказує на суворість призначеного засудженому покарання, посилаючись на порушення судами ст. 375 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, засудженого на підтримання касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370 - 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи чинним законом не передбачена.

Як видно із змісту касаційної скарги захисника, він фактично посилається на неповноту досудового та судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тобто змінити судові рішення через невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань свідків та потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, про обставини вчинення злочину, які вони давали на досудовому та судовому слідстві, та які є послідовними і такими, що узгоджуються між собою, та інших доказів по справі про те, що ОСОБА_5 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій захисника, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу захисника, дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції, на кожний з них дав вичерпну відповідь.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи попереднім вироком Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 червня 2010 року ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України було обране покарання у виді позбавлення волі на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2010 року вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 червня 2010 року щодо ОСОБА_5 було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд з підстав істотного порушення кримінально-процесуального законодавства. В ухвалі не йшлося про необхідність застосувати при новому розгляді більш суворе покарання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 375 КПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або

коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Апеляційний суд, погодившись з наявністю по справі підстав для застосування щодо ОСОБА_5 статті 69 КК України і застосувавши її до основного покарання, призначеного ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, в той же час в повній мірі не виконав вимоги ст.ст. 375, 400 КПК України і призначив ОСОБА_5 покарання у виді 3 років обмеження волі, яке він має відбувати реально, тобто призначив ОСОБА_5 покарання більше, ніж було призначене за попереднім вироком.

Отже, апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон, що відповідно до ст. 398 КПК України є підставою для зміни ухваленого цим судом рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Застосувати до основного покарання визначеного ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки передбачені п.п. 3, 4 ст. 76 КК України.

Дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій захисника, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Тому підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних доказів у колегії суддів немає.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу захисника, дотримався вимог ст. 377 КПК України, належним чином проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції, на кожний з них дав вичерпну відповідь.

Що ж стосується призначеного покарання, то воно, на думку колегії суддів касаційного суду, є несправедливим унаслідок суворості, на що обґрунтовано посилається в касаційній скарзі захисник.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, суд при його призначенні враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують цей захід державного примусу. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як видно з вироку та ухвали, при призначенні покарання ОСОБА_5 суди послалися на те, що він раніше не судимий, працює, позитивно характеризується. Разом із тим, суд, перелічивши наявність вищевказаних обставин, не врахував їх належним чином.

Враховуючи такі обставини в сукупності з даними про особу засудженого, колегія суддів дійшла висновку про можливість його виправлення без відбування покарання і тому відповідно до ст. 75 КК України вважає можливим звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного апеляційним судом покарання з випробуванням із покладанням на нього обов'язків, зазначених ч. 3,4 ст. 76 КК України.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 серпня 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного апеляційним судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки, а саме: повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.