Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Сороки М.О., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію вартості ліків особі-інваліду, що зазнала трудового каліцтва, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію вартості ліків особі-інваліду, що зазнала трудового каліцтва.

Заявлений позов мотивував тим, що він є інвалідом ІІ групи захворювання, яке пов'язане з отриманням трудового каліцтва на виробництві.

08 жовтня 2013 року він, працюючи водієм у ТОВ "ТЕК - Агрогруп" на автомобілі MAN та виконуючи вказівку начальника відділу логістики ОСОБА_2 перевозив ТНС (олію) для потреб замовника.

18 жовтня 2013 року, під час проведення ним ремонту зіпсованої пневморессори на автоцистерні зірвалося кріплення і пневморесора ударила позивача по нозі, завдавши тяжкі травми. У зв'язку з цим позивач був госпіталізований до Миколаївської міської лікарні швидкої медичної допомоги до травматологічного відділення.

З 18 жовтня 2013 року по 11 грудня 2013 року позивач перебував на лікуванні у травматологічному реанімаційному відділенні Миколаївської міської лікарні, де на придбання ліків ним було витрачено власні кошти, з яких кошти у сумі 10 600 гривень відшкодовано відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі (далі - відділення Фонду), а кошти у сумі 2 323 гривень 70 копійок не відшкодовано. Після лікування у м. Миколаєві потерпілого було транспортовано для подальшого проходження лікування до хірургічного відділення Пирятинської центральної районної лікарні Полтавської області, де на лікування потерпілим було витрачено 2 667,96 гривень.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області ОСОБА_1 було відшкодовано витрати на лікування у Пирятинській ЦРЛ у сумі 723 гривень, тобто не повернуто витрачених коштів на лікування на суму 1 944 гривень 96 копійок.

У зв'язку з отриманням травми з 11 березня 2014 року по 10 квітня 2014 року, з 03 червня 2014 року по 20 червня 2014 року та з 27 жовтня 2014 року по 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 був вимушений лікуватися в ДУ Інститут травматології та ортопедії НАМН України, де його доглядала мати ОСОБА_3, якою на спільні кошти родини було придбано ліки та інші медичні засоби за призначенням лікаря на загальну суму 19 577 гривень 85 копійок.

Як інвалід ІІ групи позивач перебуває на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області.

Позивач подав всі необхідні документи разом із заявою про виплату компенсації вартості ліків, проте дирекцією Фонду йому було частково відмовлено у відшкодуванні витрат за пройдене лікування, оскільки він не мав направлення на лікування до ДУ Інститут травматології та ортопедії НАМН України. Одночасно у своїй письмовій відповіді Фонд підтверджує, що позивачем подано усі передбачені законодавством документи та він дійсно має право на компенсацію.

Вважаючи відмову відділення Фонду неправомірною та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив:

визнати неправомірними дії відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації понесених витрат на придбання ліків, виробів медичного призначення та інших медичних послуг за період лікування травми, отриманої 18 жовтня 2013 року від нещасного випадку на виробництві, в ДУ Інституту травматології та ортопедії НАМН України у м. Києві та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації понесених витрат на придбання ліків, виробів медичного призначення та інших медичних послуг за період лікування травми, отриманої 18 жовтня 2013 року від нещасного випадку на виробництві, в ДУ Інституту травматології та ортопедії НАМН України у м. Києві, у сумі 19 577 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 85 копійок.

Постановою Пирятинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації понесених витрат на придбання ліків, виробів медичного призначення та інших медичних послуг за період лікування травми, отриманої 18 жовтня 2013 року від нещасного випадку на виробництві, в ДУ "Інституту травматології та ортопедії НАМН України" у м. Києві.

Зобов'язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію понесених витрат на придбання ліків, виробів медичного призначення та інших медичних послуг за період лікування травми, отриманої 18 жовтня 2013 року від нещасного випадку на виробництві, в ДУ "Інституту травматології та ортопедії НАМН України" у м. Києві, у сумі 19 577 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім) гривень 85 копійок.

Стягнуто із відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області на користь ОСОБА_1, витрати на правову допомогу у сумі 2220 (дві тисячі двісті двадцять) гривень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року, постанову Пирятинського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2015 року скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності відмови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гребінківському районі Полтавської області нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості ліків позивачу як особі-інваліду, що зазнала трудового каліцтва.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та постановляючи нове, про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до протилежних висновків, та зазначив, що відмова відповідача відшкодувати позивачу витрати за пройдене лікування з огляду на відсутність направлення до Державної установи "Інститут травматології та ортопедії НАМН України", ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Аналізуючи зміст позовної заяви та обґрунтування касаційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно статті 253 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (в редакції, що діяла на момент настання страхового випадку, далі також - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до частини 7 статті 13 вищезазначеного закону підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Згідно зі статтею 21 Закон № 1105-XIV у разі настання страхового випадку фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні.

Відповідно до частини 4 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.

Питання щодо здійснення лікування та його фінансування передбачено Положенням "Про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення", що затверджене Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09 червня 2010 року № 18 (z0489-10) (надалі - Положення).

Відповідно до статті 17 Закон № 1105-XIV, рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання всіма страхувальниками та застрахованими особами.

Згідно з п. 8 II розділу Положення, у разі самостійного придбання лікарських засобів, виробів медичного призначення їх вартість компенсується виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду потерпілим чи законним представникам потерпілих, роботодавцям за цінами у розмірі не більше вартості лікарських засобів, виробів медичного призначення в аптечних закладах (постачальників, виробників), з якими укладено договори, за умови перебування потерпілого на обліку та на підставі оригіналів платіжних документів, що підтверджують їх витрати.

Відповідно до п. 10 розділу ІІІ зазначеного Положення, у разі якщо заклад охорони здоров'я, з яким укладено договір, не в змозі самостійно забезпечити цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого, він направляє потерпілого до іншого закладу охорони здоров'я, який має можливість надати потерпілому відповідне кваліфіковане лікування, про що повідомляє робочі органи виконавчої дирекції Фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2013 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, у зв'язку з чим його було госпіталізовано до Міської лікарні швидкої медичної допомоги м. Миколаїв. В зазначеному медичному закладі ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 18 жовтня 2013 року по 10 грудня 2013 року.

12 грудня 2013 року позивач був направлений на госпіталізацію до Пирятинської центральної лікарні.

У виписці із медичної карти хворого від 03 лютого 2014 року № 1415, копія якої міститься в матеріалах справи, вказано лікувальні і трудові рекомендації після виписки зі стаціонару, серед яких направлення ОСОБА_1 до іншого закладу охорони здоров'я відсутнє.

ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою до Державної установи "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" та проходив там лікування з 11 березня 2014 року по 10 квітня 2014 року, з 03 червня 2014 року по 20 червня 2014 року та з 27 жовтня 2014 року по 17 листопада 2014 року.

Таким чином, позивач проходив лікування в Державній установі "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" за власним бажанням, без направлення закладу охорони здоров'я.

Разом з тим, вищезазначеними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та Положення "Про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення" (z0489-10) передбачено відшкодування потерпілому витрат на лікування у разі направлення закладу охорони здоров'я для проходження такого лікування.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги послався на наявність в матеріалах справи направлення позивача для проходження лікування до Державної установи "Інститут травматології та ортопедії НАМН України", однак зазначені обставини були спростовані судом апеляційної інстанції, оскільки при вивченні матеріалів справи не встановлено наявність жодного документу, в якому б зазначалось про направлення позивача для подальшого лікування до інших закладів охорони здоров'я.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відмова відповідача відшкодувати позивачу витрати за пройдене лікування з огляду на відсутність направлення до Державної установи "Інститут травматології та ортопедії НАМН України", ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись статтями 222- 224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2015 року у цій справі залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.