Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпераль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

У вересні 2011 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вказаним позовом до ТОВ "Імпераль" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 37262 грн. 50 коп. та пені за порушення термінів сплати вказаних санкцій у розмірі 894 грн. 40 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Імпераль" є юридичною особою і відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Протягом 2010 року відповідач подав до Дніпропетровського районного центру зайнятості 12 звітів форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік форми № 10-ПІ, поданого відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 16 осіб, кількість створених місць для інвалідів - 1. Фактично протягом 2010 року у відповідача не працювали штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

ТОВ "Імпераль" розміщувало у засобах масової інформації оголошення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції за створені, але незайняті інвалідами робочі місця у 2010 році у розмірі 37262 грн. 50 коп. та пеню за порушення термінів сплати вказаних санкцій у розмірі 894 грн. 40 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути накладено адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами місця.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності повинні щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 червня 2011 року (справа № 21-60а11).

За таких обставин, коли протягом 2010 року відповідачем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення державною службою зайнятості необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вимог позивача є правильними.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.