Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства доходів і зборів України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

У травні 2014 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26 квітня 2011 року по дату постановлення рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністратвиного суду від 5 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26 квітня 2011 року по 5 вересня 2014 року.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року, зміненою постановою Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2010 року, постановлено поновити ОСОБА_4 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Володимирецькому районі Рівненської області з 2 квітня 2007 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 2 квітня 2007 року по 21 грудня 2009 року.

21 лютого 2011 року позивачку було поновлено на посаді начальника Кузнецовської ОДПІ у Рівненській області, а 26 квітня 2011 року наказом Державної податкової адміністрації України № 630-о - звільнено з посади начальника Кузнецовської ОДПІ у Рівненській області у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше обіймав вказану посаду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року зобов'язано Державну податкову адміністрацію України нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року з 22 грудня 2009 року по 23 лютого 2011 року.

Рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Володимирецькому районі Рівненської області на момент розгляду судом даної справи відповідач не виконав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги позивачки підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на законі.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а15).

За таких обставин, коли відповідач не виконав рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Володимирецькому районі Рівненської області, яке набрало законної сили, то суди прийшли до правильного висновку, що на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

Мотиви та доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ці доводи перевірялись судами першої та апеляційної інстанцій і їм дана належна правова оцінка.

Згідно ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 224 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.