Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою управління Пенсійного Фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у справі № 823/1052/15 за позовом управління Пенсійного Фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області до публічного акціонерного товариства "Смілянське автотранспортне підприємство 17128" про стягнення простроченої заборгованості про відшкодуванню пільгових пенсій, -

У квітні 2015 року управління Пенсійного Фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області звернулося в суд з позовом до публічного акціонерного товариства "Смілянське автотранспортне підприємство 17128" про стягнення простроченої заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах згідно Списку № 2 в сумі 25082,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно картки особового рахунку по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 та розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за відповідачем обліковується заборгованість за березень 2015 року у сумі 25082,02 грн., яка у добровільному порядку не сплачена.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями управління Пенсійного Фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Смілянське автотранспортне підприємство 17128" просить залишити судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Смілянське автотранспортне підприємство 17128" зареєстроване як юридична особа з 14.11.1995 (код ЄДРПОУ 03115436).

Позивач поніс витрати на виплату та доставку пільгових пенсій колишнім працівникам відповідача, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, що отримують пенсію за віком на пільгових умовах згідно з пунктами "б-з" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ), відповідно до яких на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Факт трудових відносин зазначених осіб на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, підтверджується наданими суду довідками відповідача про уточнюючий характер робіт.

Відповідно до розрахунку управління Пенсійного фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області, за відповідачем утворилася заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 2 за березень 2015 року у сумі 25082,02 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що заборгованість за спірний період відповідачем сплачена, оскільки право визначати призначення платежу належить виключно платнику, а тому у позивача не було правових підстав для зарахування коштів відповідача, направлених на погашення заборгованості за спірний період, на покриття заборгованості за попередні періоди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту першого статті першої Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Відповідно до абзацу четвертого пункту першого статті другої цього Закону для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду у порядку, визначеному законодавством України.

Абзацом другим пункту першого статті четвертої цього Закону встановлена ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Згідно з п.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 19.12.22003р. № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (z0064-04) , відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

За приписами пункту 6.4 вказаної Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , які надсилаються підприємствами до 20-го січня поточною року протягом десяти днів з новопризначених пенсій.

Пунктом 6.5 передбачено, що розрахунки складаються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються до 1 січня поточного року та протягом 10 днів з дня прийняття рішення про призначення нової пенсії.

У відповідності до пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат па виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання п.6.4 Інструкції № 21-1 (z0064-04) повідомлення-розрахунок щодо вищезазначених пільгових пенсійних виплат за березень 2015 року був направлений відповідачу, ним не оскаржений. Отже, зазначені в ньому суми є узгодженими та підлягають відшкодуванню.

Судами також встановлено, що 25.03.2015 відповідач сплатив позивачу 25082,02 грн, із призначенням платежу: сплата пільгової пенсії вищезазначеним особам за березень 2015 року.

Щодо нормативної бази, яка застосовується при регулюванні відносин щодо переказу коштів межах України, то колегія суддів зазначає наступне.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу визначені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346-III (2346-14) (далі - Закон № 2346-III (2346-14) ).

Положеннями ч.1 ст.17 цього Закону передбачено, що реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) (далі - Інструкція № 22).

Згідно з п.1.7. цієї інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно пункту 3.8 глави 3 Інструкції № 22 (z0377-04) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, а тому у позивача не було правових підстав для зарахування вказаних коштів відповідача, направлених на погашення заборгованості за спірний період, на покриття заборгованості за попередні періоди.

Аналогічна позиція підтверджена рішеннями Вищого адміністративного суду України у справах від 21.03.2013 № К/9991/79377/12, від 13.02.2014 № К/9991/90910/11, від 15.05.2014 № К/9991/58059/12.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірних висновків, що заборгованість, визначена позивачем в розрахунку витрат по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії за березень 2015 року у розмірі 25082,02 грн., у відповідача відсутня.

Зазначені кошти позивачем зараховані в рахунок погашення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в порядку календарної черговості її виникнення.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в м.Смілі та Смілянському районі Черкаської області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.