Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С.Я.

Конюшка К.В.

Кравцова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про скасування вимоги,-

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконною відсутність повноважень у управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області щодо складання вимоги про сплату боргу № Ф 114С від 15.09.2011 в частині нарахування суми боргу за IV квартал 2010 року в розмірі 719,34 грн. фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4, визнано незаконною та скасовано вимогу УПФУ в Перевальському районі Луганської області про сплату боргу від 15 вересня 2011 року № Ф114С в частині нарахування суми боргу за IV квартал 2010 року в розмірі 719,34 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця Перевальською районною державною адміністрацією в Луганській області 17.10.2007 року за реєстраційним номером НОМЕР_1, є платником єдиного податку, що підтверджується відповідним свідоцтвом, яке видано 21 грудня 2009 року.

15 вересня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області було винесено вимогу про сплату боргу № Ф114 С відповідно до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на підставі картки особового рахунку платника, в розмірі 1414,80 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування вимоги про сплату боргу від 15 вересня 2011 року щодо нарахування суми боргу за IV квартал 2010 року та визнання відсутності повноважень у відповідача щодо складання вимоги про сплату боргу в цій частині, оскільки моментом виникнення заборгованості позивача за IV квартал 2010 року є 20 січня 2011 року, тобто обов'язок сплати зазначеної заборгованості у відповідача виник вже після 1 січня 2011 року, тому управління станом на 15.09.2011 не мало права стягувати на підставі виключених частин статті 106 Закону № 1058 не сплачені суми страхових внесків на підставі норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , а в цьому випадку повинні застосовуватися норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) .

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на передчасність такої позиції судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною 6 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV (1058-15) ), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

При цьому, базовим звітним періодом для позивача є квартал. Законом України від 08 липня 2010 року № 2461-VI (2461-17) "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (2154-17) та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі Закон № 2461-VI (2461-17) ) підпункт 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) викладено в такій редакції: "Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески".

Вказаний Закон № 2461-VI (2461-17) та зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) набрали чинності 17 липня 2010 року.

До 17 липня 2010 року діяла редакція підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV (1058-15) , відповідно до якої фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачували страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.

Таким чином, згідно з наведеними положеннями Закону № 1058-IV (1058-15) позивач, починаючи з 17 липня 2010 року зобов'язаний сплачувати страхові внески до УПФ у загальному порядку, незважаючи на те, що він перебував на спрощеній системі оподаткування.

Як встановлено судами, позивач, як фізична особа-підприємець, який обрав особливий спосіб оподаткування, в спірний період страхові внески до Пенсійного фонду України не сплачував.

З огляду на викладене, нарахування страхових внесків проведено відповідачем з дотриманням вимог Закону № 1058-IV (1058-15) та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) .

Крім того, доводи позивача щодо звільнення його від сплати страхових внесків на підставі статті 6 Указу № 727/98 (727/98) є необґрунтованими та не беруться до уваги колегією суддів виходячи з наступного.

У відповідності до статті 5 Закону № 1058-IV, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюються цим Законом. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим нормативно-правовим актом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, на яких поширюється його дія; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Статтею 18 Закону № 1058-IV встановлено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом, вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , яким, як і Законом № 1058-IV (1058-15) , не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Враховуючи положення вищезазначених правових норм, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Згідно з пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 (727/98) Закону суперечить, а отже, застосуванню не підлягають.

При цьому, висновки судів про відсутність у відповідача повноважень щодо складання спірної вимоги є безпідставними, оскільки у період з 17 липня по 31 грудня 2010 року діяв Закон № 2461-VI (2461-17) , яким був встановлений механізм обчислення та сплати страхових внесків фізичних осіб-підприємців.

У період дії цього Закону та дії частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV у позивача виникла недоїмка зі сплати страхових внесків, а УПФ оформило вимогу про сплату боргу. У вимозі недоїмка була врахована за період з липня по грудень 2010 року, тобто за період дії Закону № 2461-VI (2461-17) та дії частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 розділу VIII "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 2464-VI (2464-17) , який набрав чинності з 1 січня 2011 року, в якому передбачено, що стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

З урахування зазначеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що УПФ не мало повноважень на складення спірної вимоги, є передчасними.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2012 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 КАС України.