Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Яворівської міської ради Львівської області, Відділу Держземагенства у Яворівському районі Львівської області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, що переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, -

В жовтні 2010 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася в Яворівський районний суд Львівської області з адміністративним позовом до Яворівської міської ради Львівської області та Управління Держкомзему у Яворівському районі Львівської області, за участі третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення Яворівської міської ради від 27 березня 2009 року № 103 та від 23 жовтня 2009 року № 273;

- визнати дії управління Держкомзему у Яворівському районі Львівської області щодо видачі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку у розмірі 0,0850 гектара по АДРЕСА_1 протиправними;

- визнати нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 квітня 2010 року та зобов'язати відповідача скасувати його реєстрацію в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за № 01. 10. 964. 0029.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 18 жовтня 2005 року їй було надано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_6. З приводу суміжного користування у неї виник спір із третьою особою і рішенням суду від 5 листопада 2007 року право користування спірною земельною ділянкою площею 0,0129 гектара було визнано за нею.

Згідно оспорюваних рішень відповідача від 27 березня 2009 року № 103 та від 23 жовтня 2009 року № 273 третій особі було передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0850 гектара для обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд. 26 квітня 2010 року йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Такі рішення, а також вказаний державний акт видані всупереч рішенню Яворівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2007 року, так як внаслідок їх прийняття та видачі державного акта у власність третьій особі було передано земельну ділянку включно із земельною ділянкою площею 0,0129 гектара, яка перебуває в її законному користуванні.

В подальшому, позивач в порядку статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України подала до суду першої інстанції заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно змісту якої просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення Яворівської міської ради від 27 березня 2009 року № 103 "Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_5." та від 23 жовтня 2009 року № 273 "Про внесення змін у рішення Яворівської міської ради № 103 від 27 березня 2009 року гр.ОСОБА_5.";

- скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0850 гектара по АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_6 26 квітня 2010 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01. 10. 964. 0029.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 13 травня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Ввизнано протиправними та скасовано рішення Яворівської міської ради Львівської області № 103 від 27 березня 2009 року "Про передачу у власність земельної ділянки гр.ОСОБА_5." та № 273 від 23 жовтня 2009 року "Про внесення змін у рішення Яворівської міської ради № 103 від 27 березня 2009 року гр.ОСОБА_5.". В частині позовних вимог про скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,0850 гектара по АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6 26 квітня 2010 року провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволена частково.

Постанова Яворівського районного суду Львівської області від 13 травня 2014 року скасована, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстнації.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтями 2, 4, 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання адміністративного судочинства та порядок реалізації права на судовий захист у сфері публічно правових відносин. Зокрема, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права та інтереси і на вказаний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів. Тобто, адміністративним судам підсудні публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Разом з цим, завданням цивільного судочинства, відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України є своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, а також справи інших правовідносин, окрім випадків, якщо розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зміст та спрямованість правосуддя випливає із обов'язку держави по забезпеченню прав і свобод людини. Завдання будь - якого судочинства відображає його спрямованість, тобто кінцеву мету.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, і підтверджено матеріалами справи, позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 26 квітня 2002 року належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням Яворівської міської ради Львівської області від 18 жовтня 2005 року № 251 позивачу надано у власність земельну ділянку площею 0,0867 гектара для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1. Крім того, з метою захисту свого права на користування земельною ділянкою позивач зверталася до суду з позовом до Яворівської міської ради та ОСОБА_5 про оскарження рішення, визнання права користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2007 року, яке у встановленому законом порядку набуло законної сили, визнано неправомірними та скасовано рішення Яворівської міської ради від 17 листопада 2006 року № 239 "Про внесення змін в рішення Яворівської міської ради № 152 від 16 березня 2006 року "Про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_5.", а також визнано за позивачем право користування земельною ділянкою площею 0,0129 гектара по АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_5 повернути вказану земельну ділянку в користування позивачу.

Судами також встановлено, що згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 березня 2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 квітня 2006 року № 10271226 ОСОБА_5 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Яворівської міської ради від 27 березня 2009 року № 103 передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0838 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у АДРЕСА_1, а рішенням від 23 жовтня 2009 року за № 273 внесено зміни у рішення № 103 від 27 березня 2009 року, пункт 1 якого викладено у такій редакції: "Передати у власність ОСОБА_5, який проживає у АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,0850 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1".

У зв'язку із прийняттям вищевказаних рішень третій особі було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Правовідносини, які виникли між сторонами, визначаються Земельним кодексом України (2768-14) (в редакції, що було чинною на час існування спірних правовідносин)

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (стаття 126 Земельного кодексу України).

Згідно із статтею 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

Статтею 12 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування у земельних правовідносинах визначено як рівноправного суб'єкта цих правовідносин, а не як суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи зі змісту статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що у даному випадку орган місцевого самоврядування не був суб'єктом владних повноважень в розумінні поняття, визначеного пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у суду першої інстанції не було підстав для розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Після набуття права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, виник спір між позивачем та третьою особою ОСОБА_5 про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статті 152 Земельного кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, а також у відповідності до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач звернулася до суду з позовом з приводу порушеного права, а також оспорює право власності іншої особи, що виникають із земельних правовідносин і бажаним для позивача результатом є захист приватного інтересу, а відтак даний спір не є публічно - правовим.

У відповідності до п. 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, з урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив матеріали справи та виніс обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.