Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 1 березня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора міста Києва на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що не має судимості,

за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на сім років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком районного суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він, 13 серпня 2009 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, знаходячись у приміщенні кафе по пр. Червонозоряний, 138 в м. Києві, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час конфлікту, який виник на ґрунті неприязних відносин з наглядно знайомим ОСОБА_6, з метою умисного протиправного заподіяння смерті останньому, розбив скляну пляшку з-під горілки, та утримуючи в руці її уламок у вигляді горловини з гострими кінцями, підійшов із-за спини до потерпілого, який сидів на стільці за столом, та з метою нанесення тілесних ушкоджень в життєво-важливі органи людини, розташовані в області спини, намагався нанести удар гострою частиною уламка скляної пляшки в область спини потерпілого, однак влучивши в спинку стільця на якому сидів ОСОБА_6, не зміг заподіяти останньому тілесних ушкоджень.

Продовжуючи свої злочинні дії та реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілому, ОСОБА_5 схопив ОСОБА_6 рукою за волосся голови та відвівши її назад, гострою частиною уламка скляної пляшки наніс удар в область шиї потерпілого, чим спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді: різаної рани правої нижньощелепної ділянки на праву передньо-бокову поверхню шиї; різані рани правої вушної раковини, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Після цього ОСОБА_5 з місця вчинення злочину втік, не довівши свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, у зв’язку з вчасно наданою медичною допомогою потерпілому.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 11 травня 2010 року змінено. Перекваліфіковано дії засудженого ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років.

У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що ухвала підлягає скасуванню через неправильне застосування кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м’якості. На думку касатора, апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України, не взявши до уваги, що засуджений вчинив злочин з прямим умислом, а отже передбачав суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажав їх настання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Відповідно до роз’яснень що містяться у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року (va010700-06) , суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Як встановив суд, подія, що мала місце між засудженим ОСОБА_5 і потерпілим ОСОБА_6, відбулась у громадському місці на очах у осіб, які відпочивали в кафе.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_5 на досудовому слідстві, при неодноразових допитах як підозрюваного, у судовому засіданні послідовно й незмінно зазначав, що умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_6 не мав, використав предмет, пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, і наносячи удар, діяв з метою налякати потерпілого і доказати всім, хто оточував потерпілого в кафе, що він не заслуговує негативного ставлення до себе.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи потерпілому були завдані тілесні ушкодження у вигляді різаної рани правої нижньощелепної ділянки на праву передньо-бокову поверхню шиї; різані рани правої вушної раковини, кожна з яких відноситься до легких тілесних ушкоджень, які потягли короткочасний розлад здоров’я.

Із пояснень очевидців події свідків, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9 убачається, що подія мала місце в громадському місці і, що ОСОБА_5 ніщо не заважало нанести потерпілому ОСОБА_6 більш тяжкі тілесні ушкодження, але засуджений такою можливістю не скористався.

Будь –яких доказів на підтвердження прямого умислу у засудженого на вбивство потерпілого органи досудового слідства не навели, і такі докази відсутні у справі. Прокурор в суді першої інстанції, а також прокурор в касаційній інстанції також таких доказів не навели.

Ті обставини, що ОСОБА_5, перебуваючи в безпосередній близькості до потерпілого, завдав йому непроникаюче поранення, а в подальшому не вчиняв ніяких дій, спрямованих на вбивство, хоча мав таку можливість, свідчить про відсутність у засудженого умислу на позбавлення цієї особи життя.

У той же час, зазначені вище обставини і досліджені судом докази підтверджують, що ОСОБА_5 не маючи будь-якої об’єктивної причини і діючи з хуліганських спонукань, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалість, пов’язаною із заподіянням потерпілому ОСОБА_6 з хуліганських мотивів легких тілесних ушкоджень предметом, заздалегідь заготовленим для цього.

А тому, висновок апеляційного суду про те, що ці дії засудженого, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, є правильним.

Доводи касаційної скарги про скасування вироку і у зв’язку з надмірною м’якістю призначеного засудженому покарання задоволенню не підлягають, оскільки, відповідно до ст. 372 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу (2341-14) , але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок м’якості або суворості.

За змістом ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) з урахуванням меж, встановлених для даного виду покарання в Загальній частині цього кодексу.

Покарання засудженому призначено з додержанням вимог ст. 65 КК України у межах санкції частини 4 ст. 296 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу та всіх обставин справи.

Підстав вважати призначене покарання м’яким колегія суддів не вбачає.

У зв’язку з наведеним колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.