Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 1 березня 2011 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2010 року.

Вироком Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2010 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості,

за ст. 116 КК України на чотири роки позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2010 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2року близько 16 години за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 застав свою співмешканку під час подружньої зради та перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання внаслідок тяжкої образи зі сторони потерпілої ОСОБА_6, наніс останній кухонним ножем удар у шию, спричинивши при цьому проникаюче поранення нижньої третини передньої поверхні шиї з пошкодженням м’яких тканин шиї, лівої підключичної артерії і лівої підключичної вени, м’яких тканин переднього середостіння та верхньої долі лівої легені, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, у результаті чого настала смерть потерпілої.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, що призвело до м’якості призначеного покарання, ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що суд грубо порушив вимоги ст. 334 КПК України щодо наведення у вироку доказів, на яких ґрунтуються висновки суду із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу з доповненням, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно з вимогами ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою – підстави для цього.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду так і спростовують його.

Так, стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться у ст. 116 КК України, це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує у свідомості людини, котра значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.

Для з’ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу (абз. 3 п. 27 Постанови ПВСУ від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи" (v0002700-03) ), однак суд не зв’язаний її висновком і може спростувати його на підставі сукупності інших доказів.

При вирішенні питання про перебування винного в стані фізіологічного афекту треба враховувати і його індивідуально-психологічні особливості.

Проте ці вимоги закону під час розгляду справи місцевим судом не виконані.

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи дії ОСОБА_5 досудовим слідством кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України. Попередній вирок Кілійського районного суду Одеської області від 07 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2007 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України скасовано ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 05 лютого 2009 року. У своїй ухвалі касаційний суд звернув увагу на те, що висновок судової комплексної психолого-психіатричної експертизи, який суд визнав домінуючим доказом, носить неконкретний характер і суперечить зібраним у справі доказам, а додаткова експертиза судом не була призначена.

При новому судовому розгляді справи проведена додаткова комплексна амбулаторна судова психолого-психіатрична експертиза, згідно даних висновку № 855 від 1 вересня 2009 року (т. 1 а. с. 248-257), ОСОБА_5 під час вчинення інкримінованих йому дій перебував у стані емоційної напруги, ситуаційно обумовленої, по своїй глибині і вираженості не досягаючої афективної глибини та не понижуючої його здібності усвідомлювати характер вчинених ним дій, їх можливі наслідки. У стані фізіологічного афекту чи іншому юридично значущому емоційному стані, який би міг суттєво вплинути на його свідомість та діяльність, ОСОБА_5 не перебував. Будь-яким хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждав, ознак тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв, за своїм психічним станом міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Перекваліфіковуючи дії ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 115 на ст. 116 КК України суд, як видно з вироку, побудував свої висновки виключно на показаннях засудженого, свідка ОСОБА_7 Також суд послався і як на доказ - дані висновку амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи № 759 від 8 серпня 2006 року та дані додаткової комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи № 855 від 1 вересня 2009 року.

Так, стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться в ст. 116 КК України, це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.

Як видно з висновку додаткової комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи № 855 від 1 вересня 2009 року (т. 1 а.с. 248-257), на який послався суд, ОСОБА_5 у стані фізіологічного афекту чи іншому юридично значущому емоційному стані, який би міг суттєво вплинути на його свідомість та діяльність, не перебував. Будь-яким хронічним психічним захворюванням, недоумством, іншим хворобливим станом психіки не страждав, ознак тимчасового розладу психічної діяльності не виявляв, за своїм психічним станом міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проте суд у вироку взагалі не дав оцінки висновку додаткової комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи, не оцінив суд і індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_5 та не давши належної оцінки цим та іншим доказам у справі, дійшов передчасного висновку про необхідність кваліфікації протиправних дій ОСОБА_5 за ст. 116 КК України.

Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону уваги не звернув та у порушення вимог КПК України (1001-05) , визнаючи висновки психолого-психіатричних експертиз неконкретними та такими, що суперечать як покаранням засудженого, так і іншим зібраним у справі доказам, не вжив усіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи та не усунув наявні суперечності між такими показаннями і висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.

Наведені порушення колегія суддів вважає такими, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення по суті, що є безумовною підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду першої інстанції належить вжити всіх, передбачених законом заходів для повного, всебічного та об’єктивного вирішення справи, дослідити наявні у справі докази в їх сукупності, дати належну правову оцінку усім доказам у справі та постановити судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 8 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2010 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.