Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої - Григор’євої І.В.,

суддів - Животова Г.О. та Матієк Т.В.,

за участю прокурора - Саленка І.В.,

та засудженого - ОСОБА_1,

розглянула 22 березня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2010 року щодо вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2010 року, яким засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 15 липня 2008 року за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 125 із застосуванням статей 70, 75, 76 КК України на 3 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуван-ням протягом трирічного іспитового строку,

- за ч. 1 ст. 164 КК України на 1 рік обмеження волі;

- за сукупністю вироків на підставі ст. ст. 71, 72 КК України на 3 роки 1 місяць позбавлення волі.

Оскарженою ухвалою апеляційного суду цей вирок змінено:

- на підставі ст. ст. 71, 72 КК України за сукупністю злочинів засудженому визначено покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі;

- на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробовуванням протягом трирічного іспитового строку та покладенням на нього ряду обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

В решті вирок залишено без зміни.

Згідно вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи зобов’язаним відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 листопада 2007 року сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей, - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, - у розмірі 400 грн. щомісячно на користь ОСОБА_2, злісно ухилявся від цього обов’язку, допустивши заборгованість з 01.09.2007 року по 20.01.2010 року у розмірі 8 658 грн. 6 коп.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м’якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Зокрема, прокурор вважає, неприпустимим звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України за злочин вчинений під час іспитового строку за попереднім вироком.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу, та засудженого ОСОБА_1, який не визнаючи свою вину у вчиненні злочину в той же час просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки судів про фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного злочину, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом з тим, касатор правильно стверджує про неприпустимість повторного звільнення від відбування покарання за злочин скоєний під час іспитового строку призначеного за попереднім вироком, оскільки однією з умов такого звільнення є невчинення протягом вказаного строку нового злочину.

Така правова позиція прокурора відповідає змісту ст. 75 КК України.

Отже, оскільки ОСОБА_1 засуджений за новий злочин вчинений протягом іспитового строку призначеного за попереднім вироком, повторне звільнення від відбування призначеного йому покарання є незаконним, внаслідок чого оскаржене судове рішення підлягає скасуванню через неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м’якості.

Окрім того, виходячи у передбаченому ч. 1 ст. 395 КПК України порядку за межі касаційних вимог, колегія суддів визнає, що оскаржене рішення підлягає скасуванню ще й внаслідок істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, яке перешкодило суду постановити законну, обґрунтовану і справедливу ухвалу.

Таким порушенням є невідповідність змісту судового рішення вимогам ст. 377 КПК України, а саме: в ухвалі не зазначені докладні мотиви прийнятого рішення про визнання апеляції необґрунтованою.

Так, апелянт стверджував, що постійно спілкувався з дітьми і надавав їм матеріальну допомогу, зокрема – через своїх родичів, а у 2008 році передав потерпілій 1000 євро в рахунок майбутніх аліментних платежів. За таких обставин суд був зобов’язаний, на думку апелянта, безпосередньо допитати потерпілу, але не зробив цього.

Вказаними твердженнями фактично спростовується наявність у суду першої інстанції підстав для дослідження доказів у передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України порядку та обсязі, але в ухвалі апеляційного суду не зазначені підстави, через які ці аргументи апелянта визнані необґрунтованими.

Формальне посилання на ст. 299 КПК України, як це зробив апеляційний суд, є недостатньою підставою для відхилення скарги засудженого в цій частині, особливо зважаючи на відсутність в справі даних про злісність ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів, зокрема - про його обізнаність щодо офіційних попереджень про наслідки невиконання відповідних обов’язків тощо.

Отже, справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд за наслідками якого слід ухвалити законне та обґрунтоване рішення з викладенням докладним мотивів його прийняття, дати оцінку всім аргументам апелянта і зазначити підстави з яких ці аргументи відхиляються чи визнаються обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.