Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянула в судовому засіданні 24 березня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Київської області та прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 8 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року щодо засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 8 липня 2010 року засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 368 КК України до позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права обіймати посади на державній службі строком на 3 роки кожного.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 3 роки та покладено відповідні обов’язки.

За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винними та засуджені за те, що вони будучи працівниками міліції і працюючи відповідно ОСОБА_6 на посаді дільничного інспектора міліції Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області, а ОСОБА_7 – на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Гостомельського селищного відділення Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області, при проведенні перевірки звернення ОСОБА_8 щодо неправомірних дій по відношенню до неї ОСОБА_9, ОСОБА_10 виявили факт зберігання ОСОБА_10 наркотичних засобів.

Відібравши пояснення ОСОБА_10 та використовуючи необізнаність останнього щодо порядку складання процесуальних документів і змусивши його підписати незаповнений бланк протоколу огляду та вилучення, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, діючи за попередньою змовою між собою, матеріали по виявленню факту незаконного зберігання наркотичних засобів не зареєстрували, а умисно, з корисливих мотивів стали вимагати хабара у ОСОБА_10, погрожуючи останньому притягненням його до кримінальної відповідальності за зберігання наркотичних засобів.

ОСОБА_10, сприйнявши погрозу реально та погодившись передати хабар ОСОБА_7 та ОСОБА_6, 28 вересня 2009 року близько 16 години біля приміщення Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області по вул. Мінеральній в м. Ірпіні передав ОСОБА_6 хабар в сумі 1600 доларів США, після чого останній був затриманий працівниками міліції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року вирок Ірпінського міського суду Київської області від 8 липня 2010 року відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без змін.

У касаційних скаргах та доповненні до них прокурори, не оскаржуючи доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6, ОСОБА_7, порушують питання про скасування постановлених щодо них рішень з направленням справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону: невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок м’якості, безпідставним застосуванням ст. 75 КК України. Зазначають, що суд, звільняючи їх від відбуття основного покарання з випробовуванням, в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, їх особи та інші обставини справи, також суд безпідставно не застосував ст. 54 КК України, не позбавивши ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спеціального звання. Крім того, зазначають, що і апеляційний суд, залишаючи вирок суду без зміни, не звернув на ці порушення увагу, не мотивував належним чином прийняте рішення по цій справі. Також, на думку прокурора, який брав участь у розгляді справі у суді першої інстанції, суди необґрунтовано при призначенні покарання засудженим, без застосування ст. 69 КК України, не призначили додаткове покарання – конфіскацію майна.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційні скарги в повному обсязі, наполягав на скасуванні вироку та ухвали апеляційного суду щодо засуджених з підстав вказаних в скаргах; адвоката ОСОБА_5, який не погодився зі скаргами прокурорів, просив залишити судові рішення відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що у задоволенні скарг слід відмовити з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у отриманні хабара, поєднаного з вимаганням за попередньою змовою групою осіб ґрунтуються на достатніх, допустимих та відносних доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених судом в порядку ст. 299 КПК України, належним чином оцінених, що у касаційних скаргах не заперечується. Кваліфікація дій засуджених також є правильною, учасниками процесу не оспорюється.

Щодо доводів прокурорів про м’якість призначеного засудженим покарання, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він вправі прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ці вимоги закону виконані судами першої та апеляційної інстанцій.

Так, суд першої інстанції при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, з достатньою повнотою та об’єктивністю врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, дані про їх особи, зокрема, те, що вони раніше не судимі, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, страждають на хронічні захворювання, характеризуються позитивно, а ОСОБА_7, крім того, є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, має на утриманні неповнолітню дитину та хвору матір, а також наявність таких пом’якшуючих обставин, як щире каяття засуджених, відшкодування шкоди потерпілому, та відсутність обставини, що обтяжують їх покарання.

З таким висновком суду погодився і апеляційний суд, мотивувавши своє рішення належним чином.

Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням суб’єктивного ставлення засуджених до скоєного, послідовної їх поведінки на досудовому і судовому слідстві, повне визнання своєї провини, у відповідності із законом дійшли до обґрунтованого висновку про можливість виправлення засуджених з призначенням основного покарання з випробуванням, тобто не пов’язаного з позбавленням волі.

Також, доводи прокурора, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, з посиланням на п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 " Про судову практику у справах про хабарництво" (v0005700-02) про те, що незастосування основного (позбавлення волі) й додаткових (позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а також конфіскація майна) покарань можливе лише за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України, є неспроможні, так як стосуються випадків відбуття покарання реально. А при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було застосовано ст. 75 КК України, а саме звільнення їх від основного покарання із випробуванням, тому суд обґрунтовано, керуючись вимогами ст. 77 КК України, не призначив такий вид додаткового покарання як конфіскація майна, залишивши при цьому додаткове покарання – позбавлення права обіймати посади на державній службі строком на три роки.

Крім того, твердження прокурорів про неправильне застосування кримінального закону, а саме незастосування до засуджених ст. 54 КК України щодо позбавлення їх спеціального звання є безпідставними, так як з тексту наведеної норми Закону вбачається, що застосування додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання – молодшого лейтенанта міліції та старшого лейтенанта міліції є правом суду, яке він може реалізувати з урахуванням всіх обставин справи. Своє рішення суд мотивував достатньо повно. Крім того, відповідно до даних протоколу судового засідання питання про необхідність призначення такого покарання прокурором взагалі не порушувалося.

Зазначені вище доводи прокурорів перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо, повно, об’єктивно мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Зі змісту ухвали апеляційного суду не вбачається, що вона винесена з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, зокрема ст. 377 КПК України, як про це йдеться у касаційних скаргах.

З урахуванням наведеного, касаційні скарги прокурорів задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування судових рішень, при перевірці матеріалів справи не вбачається.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційні скарги заступника прокурора Київської області та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 8 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2010 року щодо засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни.