5-368к11 Про шахрайство, скоєне інспекторами районного відділу кримінально – виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань - 29.03.2011 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 29 березня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 30 листопада 2010 року.

Вироком Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 21 вересня 2010 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн.;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн.

Апеляційний суд Хмельницької області 30 листопада 2010 року за апеляцією прокурора скасував вказаний вирок та постановив свій, яким визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та призначив кожному з них покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати посади в Державному департаменті України з питань виконання покарань на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та на них покладенні обов’язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними в тому, що вони, обіймаючи посади інспекторів Чемеровецького районного підрозділу Дунаєвецького міжрайонного відділу кримінально–виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області, будучи службовими особами та працівниками правоохоронного органу, за попередньою змовою між собою, діючи з єдиним умислом, вчинили злочин при наступних обставинах.

В серпні 2009 року, вони отримали документальну інформацію про те, що ОСОБА_3 18.03.2009 року засуджений Теофіпольським районним судом за ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 263, ч. 1 ст. 383, ст. 70, ст. 71 КК України до 3 років 2 місяців обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.

01 жовтня 2009 року в кримінально-виконавчу інспекцію Чемеровецького районного підрозділу надійшла особова справа ОСОБА_3.

В першій половині дня 30 листопада 2009 року ОСОБА_3 на вимогу інспекторів Чемеровецького РП Дунаєвецького МРВ КВІ УДДУ ПВП в Хмельницькій області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з’явився в їх робочий кабінет по пров. Поштовому, 1 смт. Чемерівці, де, під час проведення з ним індивідуально – профілактичної бесіди, вказані інспектори, за попередньою змовою між собою, пред’явили йому вимогу передачі їм коштів у вигляді хабара в сумі 300 грн. за послаблення контролю за його поведінкою. В першій половині того ж дня ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хабар в сумі 300 грн.. Окрім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поставили ОСОБА_3 вимогу про передачу їм таких незаконних винагород в подальшому, тобто в період відбуття ним покарання, та зобов’язали його з’являтися на їх виклики в приміщення Чемеровецького районного підрозділу КВІ.

Усвідомлюючи, що у випадку невиконання вимог інспекторів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. для нього можуть виникнути негативні наслідки, ОСОБА_3, погодився передавати їм хабарі надалі.

Наприкінці грудня 2009 року, ОСОБА_4, зателефонувавши дружині ОСОБА_3, встановив, що останній за місцем постійного проживання відсутній і без погодження з інспекцією залишив постійне місце проживання та виїхав на роботу в м. Київ.

Наприкінці грудня 2009 року, перебуваючи в своєму службовому кабінеті, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діючи з єдиним умислом, під час проведення з ОСОБА_3 індивідуально-профілактичної бесіди щодо відсутності його за місцем проживання, поставили йому вимогу про передачу їм хабара в сумі 500грн. за не притягнення його до відповідальності.

Тоді ж, в першій половині для, ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хабар в сумі 500 грн.

Також, в першій половині дня 14 квітня 2010 року, виконуючи вимогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 в службовому кабінеті передав ОСОБА_1 хабар в сумі 200 грн.

Крім того, 01 червня 2010 року біля 11 год. 30 хв. на вимогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в їх робочому кабінеті засуджений ОСОБА_3 передав їм хабар в сумі 400 грн. Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були затримані співробітниками УСБУ у Хмельницькій області.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв’язку із істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених через м’якість та направлення справи для проведення нового розслідування. Свої вимоги мотивує тим, що суд, на порушення вимог ст. 275 КПК України вийшов за межі пред’явленого органом досудового слідства обвинувачення та засудив ОСОБА_2 за епізодом отримання хабара 30.11.2009 року, за яким йому не було пред’явлено обвинувачення. Вважає, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно додатково кваліфікувати за відповідною частиною ст. 365 КК України. Зазначає, що призначене засудженим покарання із застосуванням ст. 75 КК України не в повній мірі відповідає особам засуджених та тяжкості злочину. Наголошує, що у суду були всі об’єктивні підстави застосувати ст. 54 КК України та прийняти рішення про позбавлення засуджених спеціального звання.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково та просив вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного засудженим покарання внаслідок м’якості, незастосуванням ст. 54 КК України та справу повернути на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України відповідає фактичним обставинам справи й обґрунтований сукупністю досліджених у судовому засіданні та наведених у вироку доказів.

Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 368 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про необхідність скасування вироку апеляційного суду з підстав порушення судом ст. 275 КПК України колегією суддів визнаються такими, що не підлягають задоволенню.

Вироком апеляційного суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за одержання хабара від ОСОБА_3 30.11.2009 р. в сумі 300 грн., в кінці грудня 2009р. в сумі 500грн., 14.04.2010р. в сумі 200 грн. та 1.06.2010р. в сумі 400грн. за невиконання в інтересах того, хто дає хабара, дій, з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб та поєднаного з вимаганням.

Ці фактичні обставини були встановлені органом досудового слідства та викладені в обвинувальному висновку, постановах про притягнення у якості обвинувачених ОСОБА_1 та частково ОСОБА_2, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, безпосередньо перевіреними апеляційним судом та скоєння злочинів у вказаний у вироку суду час не оспорюються прокурором.

Дійсно, як вказано у касаційній скарзі прокурора, постановою від 10 червня 2010 року ОСОБА_2 пред’явлено обвинувачення в одержанні від ОСОБА_3 хабара у сумі 300 грн. в середині грудня 2009 року та при кваліфікації його дій зазначено на наявність такої кваліфікуючої ознаки злочину, як повторність.

На думку колегії суддів, формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку істотно не відрізняється від пред’явленого ОСОБА_5 обвинувачення та не погіршує його становище.

За таких обставин, наведені порушення не можуть бути визнані істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону та такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Що стосується доводів прокурора щодо необхідності скасування вироку з направленням справи на нове розслідування для додаткової кваліфікації дій засуджених за ст. 365 КК України, то вони суперечать вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 275 КПК України розгляд справи проводиться тільки у межах обвинувачення. У разі необхідності доповнити чи змінити пред’явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню, чи щодо нових осіб суд дотримується правил, передбачених статтями 276- 278 КПК України.

Як убачаться з пред’явленого органами досудового слідства обвинувачення, дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 368 КК України.

У судовому засіданні прокурор підтримав дане обвинувачення і клопотання про направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з необхідністю додаткової кваліфікації дій ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ст. 365 КК України, відповідно до вимог ст. 281 КПК України, не порушував.

Не ставилось таке питання в апеляційній скарзі прокурора, а тому суд апеляційної інстанції, діючи згідно з вимогами ст. 275 КПК України, розглянув кримінальну справу з дотриманням вимог законодавства у межах пред’явленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом’якшують покарання. Зокрема, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують засуджених, урахував позитивні характеристики, наявність на утриманні засуджених неповнолітніх дітей, дружини ОСОБА_1, яка є інвалідом 2 групи. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 65 КК України належним чином умотивував і призначив засудженим мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 368 КК України та звільнив їх від відбування покарання з випробуванням у відповідності зі ст. 75 КК України. Не позбавлення за вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спеціальних звань на підставі ст. 54 КК України не можна вважати невиправдано м’яким покаранням, як про це порушує питання прокурор, оскільки застосування додаткового покарання відповідно до ст. 54 КК України є правом, а не обов’язком суду. У даному випадку призначене засудженим покарання є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Крім того, в апеляційній скарзі прокурор порушував питання про призначення саме такого покарання.

Отже, при перевірці справи не виявлено допущених у справі істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону, які відповідно до ст. 398 КПК України були б підставами для скасування чи зміни вироку, а тому немає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.